Донечка

За лісом сідає сонечко,  

Ховає від мене промені.  

Я маю від тебе донечку,  

І сльози стікають скронями.  

У неї блакитний погляд твій,  

Гублюся в безодні повністю.  

В густому полоні чорнявих вій,  

Я знов зустрічаюсь з совістю.  

З до болю важкою втратою,  

Та ні, він живий, Бог милує.  

Колись я була крилатою  

Та що стало з тими крилами.  

Коли піднялась над хмарами,  

Замріяна та закохана.  

Умить попрощалась з чарами,  

Як гостя, що геть непрохана.  

Я стала раптово зайвою,  

З валізою злого досвіду.  

З птахами летіти б зграєю,  

Та завтра вставати вдосвіта.  

Прокинеться, раптом, сонечко,  

За обрієм, понад стріхою.  

Як добре, що маю донечку,  

Що стане для мене втіхою.