Осінній смуток

Промайнуло літо...  

Осінь наполегливо стукала у вікна,  

Просилася... У двері на поріг...  

Листям своїм осіннім очі затулила,  

Застеляла жовтим покривалом вулиці доріг...  

Я її впускати не хотіла...  

Душі хотілось літо в серці зберегти,  

Але вона як пташка та летіла,  

То у вікна билась, то вагалася піти...  

В мені ще жевріла надія на "чудесне"...  

Так не хотілось того смутку й самоти...  

Та це було щось не духовне, а тілесне...  

Неначе в океані вічної мерзлоти...  

Я відчувала, що вона вже тут...  

Літав в повітрі птахом сірим смуток,  

Від самотності шукала собі кут,  

І не знайшла, неначе той листок,  

Як я не вагалася... Як не билась від досади,  

Осінь увійшла в мій дім...  

Та чарівно наспівуючи серенади,  

Оселилась в нім...  

Літо покидало... Тепло тікало із грудей,...  

Все навколо, стало темним, сірим...  

Розцвіла алея смутку... То напевно був мій апогей...