Посвята

Утримуй, притримуй, голýб,  

А слово від серця,  

До вимови тягнеться з губ —  

Поклич і – озветься!  

Можливо, прови́діння знак:  

Ми звані… Ми знані…  

Так випало. Сталося так  

І в долі Рязані.  

На тлі клопітких сподівань,  

Доба – не причина –  

Увічнила світу Рязань  

Поета і сина.  

Й не кресне, тримається лет  

На Проні, на Сені...  

У Леті, на злеті – поет  

На ймення : Єсенін.  

Чому, дивуватись я звик,  

На душу тверезу,  

Удавці піддався кадик,  

А вени під лезо?..  

Ми знаємо, час проминé,  

Увічненню – бути!..  

Ще будемо чути:  

«Моя, ти моя, Шагане».