Ходимо по землі

_ Крутосхили. Крутояри. Вапняки... Звичайнісінька мозаїка північного зáходу Краматоровки. Очам, тому хто дістається мáківки цих вапнякових утворень, відкривається чудова панорама міста… І, не зовсім... Більше!  

_ Отже, ходимо по землі, бачимо лише те, що знаходиться на рівні очей та, досить свій погляд нагнути до ніг, або підійняти його догори, і спрацює уява: очам відкривається світ незбагненного.  

* * *  

_ Я по східцях іду, аж до краю копальні і нижче від рівня залеглої крейди – іду...  

_ Спрацьовує дух і натхнення уяви. Червоним знамéном внизу, простерлися глини з блискітками вкраплень слюди. Мізкую уявно, щоб сталися глини не як порожнеча в собі, а о́бразно, проявом рис і наявно… І сталося. Бачу я óбрис обличчя на о́бсязі глин.  

Запитую :– Хто (? )  

— Я – Дух планетарний. Я – Марс!!! У су́творі су́тінь твоя була тінню.  

Сьогодні ти сущий… Віки і віки переймався я у́твором кола Землі. То кров моя – глини червоні. А труд мій – ось, пóкладу пласт. Мене ви вважали кровавим. Омана то все! Ви кращого Бога не знали з богів. Спитайся у пóкладів, що вище за глин, то брат мій — Юпітер. Йому передав я правління в неспрóтиві. З рук!..  

–- Так-так: Я – Ю-пі-тер. Поклав я у надра ресурс копальнéвий, до вжитку усякого різноманіть. Скарби — навіки, сажень, так ось: зó-три, на черéсла землі поверхнево піску я намив, а там – глибочінь, де скарби. Отой, що за-вище за мене — Сатурн. Мовчить він. За нього скажу: Було з дріб'язкової справи, Сатурн відволікся і кáпор без нагляду, з глу́пу залишив, а правив за нього, ту мить закоротку, гарячої вдачі Меркурій. Ти бачиш прогари?.. Негідник оцей, з-під Сонця поцупив гарячої лави шматок і в капор пролив. Тож, капор пропікся і прогорів. А це вже образа Сатурну, і він себе кóлом із пилу і каменя огородив і стало у світі на більше тепер таємниць, чим мудрості в суті людини. Містичного сповнення сни він навіює світу. Йогó праця: прошарок азбесто-пісóчного впливу і колір його – голубий.  

_ Знамення від Сонця:  

_“О, Сонечко-Сонце!!! Ти в кóлі, навкóло і всюди, для нас і оклі Усю́ди Життя. Вітаю! Тобою нехай наповня́ється світ (! )”  

_ Стосовно, до Сонця: в правління його, достóту – три метра відкла-день, пластом затужавіла лава і колір її — мережена кістка слонóва.  

_ Я чую під серцем уявні слова:  

– Життя!.. Я дарую життя і життя відбираю. З пустопорожньої магми – Життя. Вогонь від Землі і вогонь, що від Мне – Одне. Земля, це є Скеля, при скелі: Я — Жар!  

_ Цікавою річ надалася в нагоді. Запитую Сонце усе про Любов (? ):  

— Любов (? ) то – Венера. Всі знають її. Дитя соромливе, у дусі – буттєве. “Воно” запроваджує світом Любов. Жіноча логічність. Зеленого кольору смуга її. Близько метра у товщі життя-відбиття, то – Венера.  

_ Уран і Нептун, і Плутон, це майбутнього впливу планети. Відкладень по кольору їх ще нема. Вони, поза-впливи Вселенські.  

_ Селена-Луна від Землі. ні на крок. Тримає, утримує меридіан від спокуси вона, на шило планеті зійти, на окру́ті.  

_ Здогадуюсь я – що... про що говорилась би мова. Дивлюся на обсяги творчої дії Селени-Луни, стрімку повноту її, аж до окрáю копальні. За сім-сотень мільярда років, на тридцять, сажневої міри у товщі, вона накопичила покладу зміст вапняку І Слава Селени-Луни до сьогодні – при Ній.