Лет

Зал. Приймальня.  

Зріє мить  

В дусі – остороги:  

Рівно стелиться блакить  

З килиму під ноги.  

І себе, очам – згори,  

І для мене всоте,  

Пропонують кольори  

Сяєво полотен.  

В синє, сиве, голубе,  

Сповненими лету,  

Реріх виставив себе  

Рисами Тібету.  

І відтóді, знає світ  

Суті таємницю,  

Де в руках багато літ,  

Він тримав жар-птицю.  

Епохальний колорит,  

В полотні-реалі,  

Поривається в політ  

До – колись… Надалі.