Первісток

Учуваю гóни і погоні :  

По-людськи́ дату́є, як і ми,  

Первісток плакучий на долоні.  

Вісник з-запізнілої зими́.  

Зірчатий, холодний наче м’ята  

Ось він впорядковує пахи́.  

Це, за все не виважене, плата;  

За, колись набу́тими, гріхи…  

Дармування, лінощі, за літо,  

А он там, не маючи ваги́,  

Жартівник, з горілки діловито,  

Нéмощі н а к и д у є круги́.  

Що іще?... На вигині долоня –  

Майбуття загадую собі:  

Буде день.  

З глибокого бездоння  

Падають сніжинки голубі.