Ходá

Кажу – своє! З пів голосу, на зриві,  

Зі слів кудись свою прямую рать.  

Тут, навіть дубу ясно: на зігрíві  

Цього достатньо, щоб обміркувать.  

Він бачив світ в жадóбі і злодійстві.  

І сонце бачив з плямами на нім.  

Тому, душа у нього не на місці,  

І він живе в собі – глухонімим.  

І я — на тлі. Терпіння – до нестя́ми.  

Розпочинав себе із кропиви.  

Мої погóдки – винесли те саме.  

А як до цього ставитеся Ви?  

Будую дім, або рядок віршýю,  

Гартований від ніг до голови,  

В загáл людський  

Зернó своє вношу я.  

А як про це, як думаєте Ви?  

Іти і Вам, з дорогою в двобóї,  

Упевнено. Тут логіка така:  

Дотриматися Істини Людської,  

А дуб є дуб… доходить до пенька.