В село

На пóтязі, за день, без пересадок,  

Тримаю курс в задавнене село.  

За вікнами — квадрат лісопосадок  

І неба, оперóване крилó.  

Біжать опори в даль електротя́гу –  

На óбертах, в очах — степна узгóдь.  

Така крутінь – приборкує увагу  

З передчуття в дрімотну благородь.  

І ось — мій край, забутий і убогий.  

Як тут давно душа моя була!  

У мене є два ви́бори дороги:  

Один в село, а інший — із села.  

Година-дві і от, дороги-крáю –  

Моє село. Я був до нього звик.  

Яке село!.. Колись було… Я знаю.  

І хутір був. Без мене хутір зник.  

Я знаю — там, отам де шлях єдиний,  

Було воно — весільне і жнивнé.  

І хутір був. Який був хутір дивний!  

Він не спромігся виждати мене.  

І гай – не той. І лад в саду І грядки.  

Не ди́вить диво з ди́ва, як було.  

Колись назвали хутір мій Трихáтки.  

Та і … «Чотирихатками» село.