Енлонавт

Я тріпатися не стану  

І брехати, теж не звик.  

А було: мій кум по-п’яну,  

Був-як-був, та хутко зник.  

Гомоніли довго люди.  

Наш народ дай бог, ще з тих:  

Перекрути… перегуди  

І, нарешті, гамір стих.  

Раз дивлюся передачу  

В телешоу. Про УФО.  

Бачу, кум мій там, неначе  

Він літає… ну, фуфло!  

Там, у них, інертний атом  

Підіймає енлоліт.  

Кум на ньому енлонавтом,  

По Вселенському : косміт.  

Брався сон. Ставало дремно.  

Тлів мій розум вдалині…  

Я й кажу вам достеменно  

Те, що марилось мені.  

Почуття моє – смиренне.  

Вже таке було не раз …  

Глядь, а кум мій коло мене,  

А під кумом – «унітаз».  

Я до кума : – Де ти? Як ти?  

— Та, от так… Тобі – привіт!  

В мене ще немає яхти,  

Маю ж свій енлеоліт.  

А надія, збутись – мусить!  

Менí може повезе  

І мене у світ відпустить  

Рай-планета Галізé.  

— Ну що ж, куме, вип’єм, друже?  

Я кажу: – є добрий ром!  

— Ні, відказує, не п’ю вже,  

Я ж, як бачиш за кермом.  

Не буває ж – тут і зразу!  

Треба мати ціль ясну  

Так, щоб нам побути разом,  

Я тобі влетів до сну.  

Ні-ні-ні! Ні в якім разі –  

Він не пив й не нюхав ром,  

Примостивсь на «унітазі»  

І чкурнув! Аж пил стовпом!  

І я теж не п’ю заквасу  

Бо горілку пити — глум!  

Тож, пишу я час від часу  

Все, про все, що йде на ум.