Пам’ятка

Рассказ / Приключения, Проза, Психология
Художник Микола Погребняк переживає творчу кризу: картини не йдуть, робота вчителя не радує. Василь, один його з учнів, починає по-справжньому перейматися станом наставника. Він кличе старого в гості, за місто. Краса природи, сільська атмосфера простоти та затишності справляють на митця цілющий вплив.
Теги: Художник натхнення творча криза природа подорож

Над Катеринославом уже нависли вечірні хмари, а вулицями гуляв холодний вітер, коли в одній художній школі нарешті закінчився урок. Молоді художники, що тільки-но почали викарбовувати свої таланти, збирали фарби і пензлики до сумок, розмірковуючи над тим, як би провести той осінній вечір. Класом походжав похмурий учитель мистецтв Микола Погребняк, який пильно оглядав картини, зітхав, іноді навіть позіхав та робив якісь неулесливі коментарі. Учні прекрасно знали, що їх наставник, якого вони все ж таки дуже любили, увесь тиждень перебуває не у доброму гуморі.  

Проте більш за всіх ця дивна зміна непокоїла його учня Василя Зашквару, який за два роки навчання став йому майже другом. Може, він і не був найталановитішим вихованцем, але якщо викладачі обирають собі улюбленців, то не за талант і не за вміння, а за чисто людські якості. Як би там не було, занепокоєний учень вирішив неодмінно дізнатися, що ж сталося з його вчителем.  

Коли урок закінчився, а клас опустів, залишилося лише двоє: Микола Погребняк та Василь, який робив вигляд, що домальовує картину. Учитель не звертав на нього ніякої уваги. Він сів за стіл, запалив свічку, адже було вже темно, відкрив якусь книжку та почав читати, схиливши голову. Василь зібрався, встав та підійшов до Погребняка, тримаючи в руках полотно. На ньому були намальовані квіти — дуже красивий букет, який хлопець бачив вдома у якоїсь зі своїх подруг і чомусь запам’ятав.  

— Миколо Степановичу, можна вас? — спитав Василь, нахиляючись.  

Той ніяк не відреагував. Читав собі далі.  

— Миколо Степановичу, ви мене чуєте? — гучніше перепитав малий.  

— А? Що? — роздратовано і неуважливо відгукнувся чоловік, поклав книгу і підняв голову до Василя. — А, це ви. Що хотіли?  

— Моя картина. Ви пропустили її. Не оцінили, як робите завжди.  

— Справді? — Погребняк смикнув плечима, протер долонями втомлене обличчя, знову надягнув окуляри і подивився на картину. — Непогано. Тільки надто сіро і похмуро. Букет має бути яскравим, має викликати радість, почуття і спогади, а ваші квіти викликають у мене лише нудьгу.  

— Так, дякую. Я зрозумів, — хлопчина поклав малюнок до сумки. — Миколо Степановичу, можна питання?  

— Давай.  

— Не подумайте, що я лізу не в своє діло, проте… Що з вами останнім часом? Чого ви такий блідий і похмурий? У вас усе добре? Просто я хвилююся.  

— Не в своє діло, звісно, лізеш, але ви, молоді, думаєте, що усе на світі — ваше діло, — відповів учитель, слабко посміхнувся, а потім уже серйозним голосом додав: — Проте дякую тобі, що не байдужий. За те і відповім: у мене застій у творчості. Раніше картини міг писати у будь-який час і на будь-яку тему, а тут не можу і все. Сподіваюсь, це тимчасово. Ти пробач, якщо я дуже сварю вас.  

— Та ні, що ви! Все нормально з нами! А у вас усе налагодиться!  

— Йди вже. До завтра.  

Повертаючись додому і крокуючи по набережній, Василь бачив радісних людей, що відпочивали після робочого дня. Він нахилився і задивився на широку річку Дніпро, її хвилі, що несуться до моря. У ту щасливу мить до нього раптом прийшла ідея…  

Наступного дня хлопець, як і завжди, прийшов до художньої школи і під час уроку малював картину, тепер уже іншу, проте думки його були зайняті лише одним листком, що лежав у кишені штанців. Закінчилися заняття, Погребняк оглянув роботи, дав свої вказівки і поради, а коли інші учні вийшли, Зашквара підійшов до вчителя та поклав йому на стіл списаний листочок.  

— Що це? — спитав Погребняк.  

— Мій батько запрошує вас на вихідні. Він мріє з вами познайомитися.  

— Але ж ти казав, що він живе за містом, у селі.  

— Все правильно. Тридцять дві версти від міста.  

— Це ж день поїздки! — невдоволено заявив Микола і відмовився: — Не буду! Я і так втомлений!  

До вихідних було ще три дні, і кожен раз Василь підходив до вчителя із цим проханням, ледь не молив. Врешті-решт Микола Степанович погодився, і наступного дня, у суботу, вони виїхали до селища.  

**********  

Місто зникло з поля зору, і тепер хлопець та чоловік їхали на конях вузькою дорогою серед безкрайого пшеничного поля. Погребнякові спершу здалося, що транспорту, гіршого за коня, просто не існує: постійно хитає, сидіти не зручно, завжди потрібно за ним слідкувати, та ще й поганий запах. Проте потім він згадав, як колись у дитинстві дуже любив цих тварин і як прохав свого батька навчити їздити верхи.  

Чисте, свіже повітря, не забруднене фабриками, було хоч і приємним, але для міського жителя дуже незвичним. Микола подумав, що вже дуже давно нікуди не виїжджав.  

— Красиво тут! — сказав він Василеві, на що той посміхнувся.  

— Звісно! Наша українська природа! Я тут дуже часто буваю. Кожне місце наповнене для мене спогадами. Он хоч би той дуб! Подивіться, яка краса!  

Дерево було невисоке, проте з широкою округлою кроною, що робило його схожим на різнокольоровий шар з листя.  

— Коли я був маленький, — розповідав хлопець, злізаючи з коня, — то любив тут ховатися з друзями. Ми довго могли відпочивати на його гілках від гарячих промінів сонця, бо там завжди було прохолодно.  

Погребняк зліз з коня, зайшов під листя і опинився наче в іншому крихітному світі, де була своя неповторна атмосфера. Він ніби почув дитячий сміх, побачив маленькі силуети, що стрибають по гілках. І сам почав посміхатися.  

Коли вони вийшли з-під дерева і продовжили свій шлях, кінь Погребнякові вже здавався найкращім транспортом у світі.  

Через декілька годин подорожі вони втомилися від їзди і балачок, до того ж треба було напоїти коней і дати їм відпочити.  

Вони сиділи на березі, спостерігаючи за тим, як сонце котиться донизу, і відчуваючи, що лісом пішла приємна вечірня прохолода. Потім мандрівники побачили, як річкою пливе рибалка на маленькому човні.  

— Здоровенькі були, добрі люди!  

— Дядько Михайло, то ви? — спитав хлопчина, щурячи очі під вечірнім сонцем.  

— Він самий. А хто питає? То ти, Василю? Ох і байстрюк же ти! Подивіться тільки, як виріс!  

Погребняк із посмішкою слухав діалог, згадуючи своїх знайомих.  

— Може, порибалите зі мною? А то нудно на самоті.  

— Ходімо, Миколо Степановичу!  

Чоловік погодився. Хлопець і знаменитий митець сіли до човна, що підплив до берега.  

— Це Погребняк Микола Степанович! Найкращій художник Катеринославщини! — представив улюбленого учителя Василь.  

— А я лише дід Михайло! — відповів старий. — Простий рибалка!  

— Не слухайте його, дідусю! — іронічно махнув рукою Погребняк. — Простий художник я.  

Потім пішла розмова про життя, про людей, про країну, а трійка під ці балачки ловила рибу. Врешті-решт старий спитав:  

— А чим ви плануєте потім займатися?  

— Планую? Нічого не планую, — відмахнувся Микола. — Старий я вже для цього.  

— Ви? Старий? Не смішіть мене, а то зараз шлунок заболить! Ви ще молодий! Ви навіть річку цю зможете переплисти!  

— Я?  

— Ви! Ну ж бо, давайте!  

Дивуючись собі та бажанню довести самому собі та іншим силу духу, художник стрибнув у воду, і, під здивований погляд Василя, поплив, неначе молодий. У душі він таким і був. Стрімко і бадьоро він переплив річку і через декілька секунд уже сидів на березі, посміхаючись.  

Човен приплив до узбережжя, вони утрьох покуштували рибу та й розійшлися з рибалкою, міцно потиснувши один одному долоні.  

— Не втомилися, Миколо Степановичу? Нам тут зовсім не довго залишилося.  

— Та ні, зовсім. Їдьмо далі!  

Погребняк мчав зі своїм учнем, наче з сином, з теплотою в душі згадуючи усі події, що він пережив за цей день.  

**********  

Батько Василя дивився на відомого художника більш ніж здивовано.  

— Що значить «я вас попрохав приїхати до себе»? Це, звісно, для мене велика честь, Миколо Степановичу, і я дуже радий, що ви до нас завітали, проте я б ніколи не осмілився відірвати вас від роботи. Ваші картини просто чудові!  

— Зрозуміло, — спантеличено відповів Погребняк і підійшов до хлопця разом із його батьком. — Може, поясниш, Василю?  

— Я мав це зробити! — промовив Василь, дивлячись в очі майстрові, а не батькові. — Я був переконаний, що вас треба вивезти з лап того міста. Ви там наче зів’яли душею…  

— Господи, що ж ти таке верзеш?! — гнівно закричав батько, проте Погребняк підняв руку, застерігаючи його від лайки.  

— Не репетуйте.  

За мить він звернувся до учня:  

— Тобто ти думав, що мені треба було розвіятися? Побачити природу, втекти хоч на якийсь час із міста. Ти думав, що це дасть мені натхнення? А чому ж збрехав про батьків лист?  

— Бо не знав, як інакше вас вмовити. Перебуваючи у місті, ви ні за що не повірили б, що воно погано на вас впливає. Тільки так можна було.  

Чоловік раптом щиро засміявся.  

— Як я міг бути таким сліпим? Не помічав того щастя, що є у світі, сидячи у чотирьох мурах міста. І не помічав своїх талановитих учнів. Якщо я вже тут, ходімо обідати!  

Здивований батько і задоволений син покрокували готувати вечерю. За столом розмова йшла довго і весело, гриміли стакани, лунала музика. У той день художник Микола Погребняк заснув щасливою людиною.  

Коли митець повернувся з подорожі, усі побачили у ньому зміни на краще. Людина наче заново народилася. А через місяць Погребняк подарував улюбленому учневі три картини, що зображали його найкращі спогади с того надзвичайного дня.  

Ці малюнки і дотепер зберігаються у нащадків Василя Зашквари як символ їх міцної дружби.

| 61 | 5 / 5 (голосов: 1) | 18:09 10.07.2019

Комментарии

Maza09:42 13.07.2019
Александр Самойлов, Спасибо за комментарий, Ваш стиль мне нравится и хорошо написано, но я признаюсь, что не готов так писать.
С уважением Maza

Книги автора

Життя, опалене війною
Автор: Alexandersamoilov
Очерк / Военная проза История Проза Психология Публицистика Реализм
Спокійне блакитне небо вмить розриває низка військових літаків. Усюди б’ють червоні вогні, головною вулицею їдуть танки та бронетехніка. Але то не війна, а лише свято — Дев’яте травня, день, який увій ... (открыть аннотацию)шов до світової історії як день перемоги над фашизмом. Проте є й такі люди, для яких цей день не свято. Молодий журналіст завітав до подружжя ветеранів, щоб узяти інтерв’ю про війну. Але очевидці тих страшних подій зовсім не розділяють загального святкового настрою…
Теги: війна інтерв'ю день перемоги ветеран українською
18:05 10.07.2019 | оценок нет

Цена жизни 18+
Автор: Alexandersamoilov
Новелла / Приключения Проза Психология Реализм
Когда на дорогу внезапно выходит человек... Когда выжимаешь тормоз со всех сил, но машина не реагирует так же быстро, как твой разум... Когда слышишь, как ударяется тело о бампер... Когда рядом ни ... (открыть аннотацию)души, а в голове ни одной мысли, кроме белого шума... Что ты будешь делать? Тут же сообщишь в полицию? Или поедешь дальше, чтобы не ломать свою жизнь и не портить будущее своей семьи? Алексей Воронцов выбрал второй вариант. Он скрылся с места преступления, вернулся домой и отмыл машину. Но собственную совесть отмыть не так просто. Отправляясь в больницу в попытке выяснить, что же случилось со сбитым пешеходом, Леша забывает о том, что есть вещи страшнее правосудия.
Теги: вина совесть месть убийство триллер
00:36 10.07.2019 | 5 / 5 (голосов: 2)

Месть в огне 18+
Автор: Alexandersamoilov
Новелла / Военная проза Проза Психология Реализм События
Как часто военные сталкиваются с посттравматическим стрессовым расстройством? Со службы в Афганистане Михаил Липницкий возвращается совсем другим человеком. Он уходит от жены, не является на встречу ... (открыть аннотацию) с сослуживцами, и никто не знает, куда тот пропал. Серёжа, его друг детства, пытается выяснить, что же случилось. Он знает, что довелось пережить его товарищу. Он единственный, кто догадывается, в чем кроется смысл последней записи в Мишином дневнике.
Теги: афганский синдром ПТСР война чувство вины военные
00:13 10.07.2019 | 5 / 5 (голосов: 1)

Метеориты
Автор: Alexandersamoilov
Рассказ / Приключения Проза Психология Фантастика Философия
2042 год. Недалекое будущее, в котором люди живут на разных планетах и на космических кораблях. Недавно окончивший учебу медбрат попадает в клинику «Иенифер», где ему поручают обход палат. В одной из ... (открыть аннотацию)таких палат с надписью «Неизлечимые болезни» в полном одиночестве лежит девушка Танэ, которой очень нравится книжка с изображением звезд на обложке. Звезд, которых вживую ей не увидеть. Однажды она просит медбрата найти продолжение ее любимого рассказа и почитать ей. Так завязывается знакомство, которое перерастает в последнее приключение для юной Танэ. «Разве стоит бояться того, что потухнешь, если ты, пусть и совсем недолго, но так красиво горишь?» — спрашивает она у нового друга.
Теги: космос будущее неизлечимая болезнь больница дружба
14:12 09.07.2019 | 5 / 5 (голосов: 3)

Цыган
Автор: Alexandersamoilov
Новелла / Приключения Проза Психология События
Что вы знаете о цыганских обычаях? Франция 1890 года. Молодому гитаристу предлагают сыграть на цыганской свадьбе. Музыкант соглашается и попадает в табор, где становится свидетелем не только заключен ... (открыть аннотацию)ия союза двух сердец, но и битвы за невесту. Жениху противостоит мужчина по имени Лекса, который всю жизнь был в таборе изгоем. Как говорится, в любом обществе есть «высшие» и «низшие». Можно ли перепрыгнуть через пропасть, пролегающую между ними?
Теги: цыгане изгой свадьба цыганский табор изгнание месть
13:54 09.07.2019 | 4.8 / 5 (голосов: 5)

Чудо
Автор: Alexandersamoilov
Рассказ / Мистика Проза Психология Сказка Сюрреализм Философия
Исхудалое лицо, белые, как скатерть, губы. Болезнь вот-вот заберет маленькую девочку по имени Роза на тот свет. Она никогда не играла с другими детьми, никогда не знала обычного детского веселья, в к ... (открыть аннотацию)отором так нуждалась. Но однажды, то ли во сне, то ли наяву, ей является бородатый мужчина в странной яркой одежде. Он называет себя Духом и показывает ей прошлое, настоящее и будущее для того, чтобы Роза с новыми силами вступила в самую важную схватку — схватку с болезнью и смертью, которые уже положили на нее свои лапы.
Теги: болезнь жизнь смерть сон никогда не сдавайся чудо
16:06 08.07.2019 | 5 / 5 (голосов: 1)

Две судьбы 18+
Автор: Alexandersamoilov
Повесть / Военная проза История Любовный роман Приключения Проза Психология
Говорят, что настоящей любви не страшны ни времена, ни расстояния, ни обстоятельства. Осеню 1914 года война сталкивает две отдельные человеческие жизни, заставляя сплестись их руки, сердца и судьбы. ... (открыть аннотацию) Он — молодой казак, начинающий познавать военное ремесло и жизненные реалии. Она — начинающая медсестра, которой приходится не только помогать опытным хирургам, но и быстрыми темпами учиться извлекать пули и зашивать раны. Очнувшись раненым на каталке, он видит свою спасительницу. Подавив свои страхи и взяв себя в руки, она спасает ему жизнь. Теперь их души всегда будут тянуться друг к другу, словно магниты. Однако война разлучает людей так же часто, как и сталкивает. Смогут ли влюбленные противостоять разделяющим их километрам и, самое главное, смерти?
Теги: война любовь солдат судьба любовь на расстоянии 1914
15:29 08.07.2019 | 5 / 5 (голосов: 1)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.

YaPishu.net 2019