Коли йде сон

Упала стеля. Вроді би — упала.  

У прóймі тій означилось чоло.  

В очах ― метал. Вірніше, блиск метала  

І Волі Невгасиме Джерелó.  

Тепер мене обли́шилися муки,  

Прийдéшності означено на змін.  

Побачив я простягнутими руки  

І білий світ над зáлишками стін.  

І от я сам, згори дивлюсь на себе.  

А поруч мене – Ангел! Саме Він!  

Це Він зійшов, незмінний Геній з Неба,  

Мене підняв і вихопив з руїн.  

А як було у нéвісті, не знаю.  

Протистояти здатний я біді.  

Коли йде сон, з невидимістю краю,  

Нажаль, я прокидаюся тоді.  

Скажу слова, оздоблені у рими:  

Мої слова – відвертий навірняк,  

Що він, наш світ, в незримості і зримий,  

З свого початку війнами просяк.