ЛЮБОВ

Незламний, не скорений в дусі ніким  

Які б не були перепони,  

Я є українець! Пишаюся цим.  

Таких нас, як я – на мільйони!  

Лукавим нашестям вельмож та господ,  

З-за давніх-давен, їх манера :  

Гнобити мене, тобто нас, мій народ,  

Взяла б їх чума чи холера!..  

Прихóдьки – на зводі! Порядок такий:  

З вовками водися з зарóком! —  

Прибився до зграї – по вовчому вий  

А-то, загризуть… ненароком.  

Бунтарська в мені обертається кров  

З коліна в коліно, по роду.  

Живи́ть нескінченна козацька любов  

До себе. До нас. До народу.  

Та де ж наша влада? Де наш поводир?  

Месія чи Бог!.. Чи ще — хто там?!  

Надія (? ) – на кого? Людина не звір.  

Напевне — на вітер!.. Чи — атом!..