Заболотка

Не забуду ніяк  

Заболотку-рікý.  

Не на óсміх натяк  

За цю назву таку.  

Хай, не зовсім ріка,  

Повз обійстя мого,  

Як бувало, текла  

За два кроки всього.  

Кожну вéсну сповнá,  

Саме в пóру оцю,  

Одягалась вона  

У шовки жовтецю́.  

Пташки-лужниці зух,  

Її скиглення звих,  

Ошелешував луг,  

Мою душу і дих.  

Ось, сьогодні якраз,  

Бачу трясні і тлінь:  

Повернув мене Час  

До мирських потрясінь.  

Чи з дурного ума,  

Чи з лихої руки(? ),  

Вже і лугу нема  

І моєї Ріки.