Ковчег

На Волю Духа покладусь —  

За біль Землі  

За вíддих Поля,  

За душу зболену. Чиюсь.  

Себе примушу зрозуміти  

Що, вірогідніше всьогó,  

Ми всі, всобі, Господні діти,  

Від Лона Імені Його!  

На все — свій час.  

А Час — Горнило.  

Що має бути — не мине.  

І мій ковчег це, тобто, тіло,  

Перегартовує мене.  

І, досить істинно збагнути,  

Що це не вигадка, не жарт.  

Я, може бути, може бути —  

На свій натраплю "Арарáт"!