МИ

Зачався світ не рáзом, не раптово.  

Вікує він — собою-пособí.  

А ми, під сонцем,  

Сповнитися в Слово,  

Поки-що плідно – кволі і слабі.  

Дотриматися нáхилу по Слову,  

Не здатні ми утримати кермо –  

За простоту, за хибність випадкову  

Єством своїм, гори́мо—горимó.  

Повітря нами вдихується в груди.  

На видиху, в повітрі, майже дим.  

Над нами Небо розпростерте всюди  

І ми — в єднанні пóдихом із ним.  

У сяєві прямуємо до Світла  

І може бути станеться: де – Ми,  

Одвічна мрія,  

Що ледь-ледь розквітла,  

Не вогнище у сяєві – дими́!  

1987 р.