Режим чтения

І навіть у раї... / И даже в раю...

Рассказ / Любовный роман, Мемуар, Проза, События, Философия
Вона була моєю, але я про це не знала... Вона мене любила, але я не помічала... Вона на мене чекала, але я знову кудись поспішала... Вона подарувала мені своє серце, своє кохання, але я його не зберігла... Люди! Цінуйте тих, хто вас любить!
Теги: Любовь смерть боль чувство вины
Группа: Отпечатки моей депрессии

Цінуйте тих, хто вас любить!

 

Була субота. Вечоріло. Жінка середніх літ увійшла до кімнати, де сиділа її подруга – Людмила. Гарна жінка та Людмила! Чорноброва, зеленоока, її волосся мало шоколадний відтінок та ледве досягало спини. Вона сиділа тихо-тихо, дивлячись кудись у далечінь, згадуя минувші вже літа.  

– Чого сумуєш, Людонько? – підійшла ближче до неї Віра, – Чого зажурилася? Розкажи – разом пожуримося! Розкажи щось про своє життя, про учнів своїх...  

– Про учнів, кажеш? Так слухай! Була у мене дівка одна, ім'я красиве таке ще носила – Надія... Розумна була, красива, талановита! Мене другом своїм називала та тільки випитувала, ким вона є для мене. Училася, росла собі, вірші писала, книжки, любила сильно... Та тілько сімнадцять їй виповнилося, тілько встигла з двору шкільного піти, так і в рідній землі батьки її поховали! Шкода мені її, шкода! Винна я їй, за кохання винна!  

Познайомилась я з нею, коли вона ще малою зовсім була, тринадцять тільки виповнилося, у восьмому класі навчалася. Викладала я у них. Вона мене зразу не прийняла, бігала, ховалася; я її лагідно назву – вона аж в обличчі уся зміниться, поблідніє уся, опустить очі донизу та мовчить собі. Я її не засуджувала, ні! Кохання вона втратила, її можна було зрозуміти! Хлопець її загинув в автокатастрофі, але вона не зламалася! Вона завжди посміхалася, сміялася, була весела та привітна, але яка вона насправді, я дізналася пізніше.  

Про те, що поет вона, дізналася я випадково. Я стала її читачем – так ми й почали спілкуватися.  

Влітку не бачились, хоч і писала вона мені частенько, що мене навіть дивувало. У вересні зустрілися, я їй: "Привіт, Надюш! ", а вона блима очима та й тихенько: "Доброго дня... ", та й піде собі швиденько. Ходила вона біля кабінету мого та увійти боялася, інколи, правда, залишалася після уроку, та ми балакали із нею про усе на світі!  

Гарна дівчинка була! Вчилася майже на відмінно, на олімпіади ходила. Але не така вона була трошки, та й не розумів її ніхто, а я спробувала одного разу й у мене вийшло! Коли скінчилися ті олімпіади, як учора пам'ятаю, біжить Надя до мене, міцно обіймає та кричить: "Не відпущу! ". Вона боялася людей, завжди мені казала, що обійми для неї – це найвищий показник кохання! С того дня заходила вона до мене частенько! Спочатку на однієй тільки перерві, потім на двох, потім на усіх... Ось так вранці прийду до школи, підіймуся, підійду до кабінету, а мені назустріч Надя летить та так обіймає, думала, що впадемо! А далі жах, що коїлось! Згадати соромно!  

Одного разу вона зізналася мені у коханні... Після цього Надійка знову боялася мені дивитися в очі, але потім не стримувала себе та бігла мені назустріч, обіймала, щось розповідала, вірші писала...  

Але одного разу не витримала дівчина страждань та болі, узяла дома, що випити було, та й прийшла до школи п'яна. Мене в той день ще й не було, а вона мені все пише, як любить мене, як сильно я їй потрібна... Ох! Не цінувала я не її, не її кохання...  

Наприкінці дев'ятого классу, в останній день навчальний, шла вона зі мною, коли я додому вже збиралася. А потім стане поруч, візьметься за руку та тихо так промовляє:  

– А якщо наступного року Ви не будете викладати у нашому класі, то ми будемо ще спілкуватися? Ви не залишите мене?  

– Ні. – тихо промовлю я, а вона обійме мене та як заплаче!  

– Люблю Вас! – каже, а я мовчу собі, торкнуся голови її, поцілую легенько та піду собі, а вона стоїть, дивиться мені вслід та плаче...  

Пройшло два роки. Вже й одинадцятий клас скоро закінчиться, а вона все бігає до мене та каже постійно: "Помру я без школи, ой, помру! Це дім мій, сім'я моя! Не хочу іншого життя! ". Я казала їй, що дурниці усе це, але якщо б я тільки знала...  

Перший дзвоник був уже без надіного класу. Увечері ми зустрілися, а вона біжить мені назустріч і сильно плаче.  

– Краще б я на другий рік залишилася! Не хочу я! Помру я без Вас!  

Я обійняла її, а вона побігла кудись, посміхаючись, хочь уся в сльозах. Біжить, оглядаєтся, а мені й сказати нічого. Раптом на дорозі з'явилася машина. Гуркіт. Крик. А далі не звуку. Машина бистро поїхала геть, а на дорозі лежала дівчина, моя Надійка. Її голова була уся в крові, серце не билося, вона вже й не дихала. А в її очах намертво застигли сльози та кохання. Я викликала швидку, але було вже пізно... Я сиділа поруч та плакала... Якщо б не я, то жила б вона собі, то й не загинула б... Вона кохала мене, а я так і не навчилася цінувати її почуттів... Та хіба я її не любила? Любила! Але, мабуть, якось по-іншому...  

Мені вона часто сниться, така молода та весела, як колись, ще у шкільні часи... Чотири роки минуло з того жахливого дня. Я часто втрачала людей, але так тяжко мені ще ніколи не було...  

А вона навіть у раї зустріне мене з посмішкою, обійме та скаже, як скучила, як сильно вона мене кохає... Чогось я впевнена у цьому, бо це моя Надя, яка просто не вміла та не вміє ображатися! Яка могла прийняти усе! Яка просто сильно мене любила... Але зможе вона мене пробачити на цей раз?  

 

Люди! Цінуйте тих, хто вас любить!  

| 64 | 5 / 5 (голосов: 9) | 21:40 16.05.2019

Комментарии

Natali22tikh23:47 04.07.2019
Я плачу
Siniydemon08:03 31.05.2019
Очень сильный и очень трогательный рассказ! Хоть от прочтения мурашки по коже. Удачи!
Alina2limikova10:36 19.05.2019
nadine2307, спасибо большое за ваш комментарий и оценку!
Nadine230710:33 19.05.2019
Я прочитала на обоих языках, и мне безумно понравилось! Нет... Не знаю, даже как сказать... Меня очень тронуло это произведение... Искренне жаль таких девчонок, ситуация ведь и странная и ни к чему не приведёт( А я, кажется, знаю, почему она говорила, что умрёт... Она просит не представляла без этой девушки жизнь, она была на это настроена, вот так оно и получилось... Возможно, она ждала этих искренних слов, слёз, признаний и воспоминания... Но было это всё очень поздно, ценой одной прекрасной жизни... Просто замечательно раскрывает проблемы однополой любви, всех "странных" девочек, проблемы одиночества и подростков... И, конечно, безумно понравился вывод: "Люди! Цените тех, кто вас любит!" - хоть это даже мораль всего произведения!
Я могу только похлопать! Браво автор! Это высше всех похвал!
Alina2limikova17:36 18.05.2019
nigam, дякую)
Nigam16:38 18.05.2019
Перший раз бачу тут українську мову. Це дуже приємно! Обіймаю і бажаю творчого успіху!
Alina2limikova09:20 17.05.2019
marinasokil, спасибо
Alina2limikova09:19 17.05.2019
marinasokil, спасибо
Marinasokil09:19 17.05.2019
Очень трогательная история! У меня на глазах слёзы
Alina2limikova23:04 16.05.2019
vikasol, я на всякий случай) Просто есть люди тут, которые не владеют на украинском)
Vikasol22:00 16.05.2019
Не заметила русского перевода всё на украинском прочитала)) А потом на русском читать не стала, зачiм одно и тоже читать.

Книги автора


А я люблю мою весну!
Автор: Alina2limikova
Стихотворение / Лирика Поэзия
Аннотация отсутствует
Теги: Весна дождь грусть
18:14 12.05.2019 | 5 / 5 (голосов: 13)



Любима
Автор: Alina2limikova
Стихотворение / Лирика Поэзия Любовный роман Философия
Мы часто любим тех, кто нас не любит, но губим тех, кто в нас влюблён... 
Теги: Грусть любовь безответная любовь
09:57 07.05.2019 | 5 / 5 (голосов: 6)


Прекрасное видение
Автор: Alina2limikova
Стихотворение / Лирика Поэзия Любовный роман
Аннотация отсутствует
Теги: Любовь видение сны
21:08 30.04.2019 | 5 / 5 (голосов: 10)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.

YaPishu.net 2019