Порожнi днi

Порожні дні – велика втрата  

Порожні мрії, звуки і думки.  

Порожнє слово, мов нечийна хата,  

Немов величний порт без кораблів.  

Простий привіт і всі слова буденні -  

Як справи – добре – от і все – бувай.  

Порожній день без когось і нікого,  

Порожній день без чо’гось і чого’сь.  

Порожній світ, немов якась хвороба.  

Вона захоплює країни і міста.  

Що сталось? Як завжди, нічого...  

Нічого, гірше ніж якась біда！  

Нічого це усе що нам потрібно,  

Нічого не бажати не чекати..  

Нікого не кохати, просто жити...  

Це гірше ніж чогось просити,  

Це гірше ніж бажати усього  

Це гірше аби щось втрачати,  

Тому що падати – не страшно,  

Страшно не вставати.  

Бо краще падать раз у раз,  

І починати все з початку  

З надією на кращий час,  

Ніж жити просто до світанку...  

Ніж жити просто так, аби  

Не відчувати болю і журби,  

Нічого не втрачати,  

Однак ніщо не мати...  

І день-у-день, і рік-у-рік,  

Нічого не різниться,  

Ти бачиш ніч, немаєш мрій,  

Бо ніяк їм здісниться.  

Отак і є, в сірій країні,  

В сірих містах, де люди сірі,  

Немає інших кольрів,  

Навіщо сходить з цих доріг?  

Сiрi будинки-хмарочоси, і сiрi люди з помiж них.  

Сiрi думки шукають, сiрi пiснi спiвають, про сiрий день,  

Порожнiй день, якого ми всі знаєм....  

І я мабудь, одна iз таких...  

Ніщо без усього － красиво,  

Нiщо наче прiрва усесвiту  

І я знаю що я не єдина,  

Хто не хоче у неї шмигнуть,  

Не хоче однак боїться,  

Боїться що всеж упадуть,  

І всi, i усе, i нiхто i нiчого,  

І залишиться вона одна.  

Одна і єдина за цiєю стiною,  

Лишиться десь, наодинцi сама,  

А всi iншi кудись пiдуть...  

Кудись в нiкуди... кудись в нiщо...  

Отак-от i днi порожнi минають  

Отак-от i свiт вiдусiль пропаде  

А десь ще гарячi пiснi лунають  

Про життя про кохання про мрii,  

але...  

Але все одно свiт хворобою хворий,  

Хворобою тою, що нiяк не пройде...  

Все одно коли хтось заговорить,  

Відволічешся на раз, і усе пропаде...