Олена

Цей непростий життєвий шлях...  

Парфумом він твоїм пропах.  

Коли стоїш від мене в кроці,  

Не описати тих емоцій  

Ні у віршах, ні у словах.  

Немов живеш, пливеш в моєму оці.  

Ти серце й душу надірвала,  

І в мить взяла моє життя.  

І разом з цим подарувала  

Запам'ятні ті почуття.  

Що неймовірну силу мають,  

І вже давно не відпускають,  

Мене тримають.  

І зберігають те порочне коло!  

По ньому так і буду йти.  

Ніде у світі і ніколи  

Мені їх більше не знайти.  

В моїй душі іскра біжить  

Натхненна.  

Тече цих почуттів ріка,  

Ти не солодка, й не гірка,  

Скоріш солена.  

Скажи мені, Олена,  

Ну що ж в тобі таке лежить,  

Що так багато значиш ти  

Для мене?  

Чому я все це відчуваю?  

І швидко з глузду ввесь з'їзджаю,  

Коли з тобой перебуваю?  

Хоч майже я тебе не знаю.  

Гублюся я, коли ти поряд,  

Твій незвичайний, дикий погляд,  

В душі й по тілу ввесь проходить  

І так нахабно він в оману вводить,  

Що я блукаю й забуваю,  

Навіщо взагалі існую.  

Втрачаю розум я,  

Бо посмішка твоя  

Мене чарує.  

Як світле сонечко моє,  

Хоч я не знаю, хто ти є.  

Ти б'єш потужно, точно в ціль,  

І завдаєш велику біль.  

Бо серце нестійке,  

Крихке й слабе.  

Крізь стогін я цю біль терплю.  

І почуття в собі ці колихаю,  

Тому що я ненавиджу тебе  

І водночас люблю.  

Кохаю!  

Кругом й навколо тихо ходжу  

І пов'язати слів неможу.  

Вся та реальність немов гра.  

Нехай біжить ота іскра  

Натхненна.  

Ти не солодка й не гірка,  

І навіть не солена.  

Від болі серце ти моэ врятуй!  

І посміхайся, і чаруй.  

Якщо захочеш, поцілуй  

Мене, Олено.