День Богів

Рассказ / Фантастика, Фэнтези, Хоррор
Спроба написати фетезі)
Теги: боги

 

Дике завивання, як тут його називали, хоча і нагадувало вовче, але ні каплі чогось по справжньому вовчого в ньому не було. Воно доносилося звідкись здалеку, йдучи з північних гір, усіяних лісами, розсікаючи хащі, добираючись до садів на окраїні міста, плутаючись у вітті старих яблунь, поступово стававши все ближче і ближче, проймаючи страхом до самих кісток.  

– Не бійся, – сказав сивобородий дід. – Звірі далеко, вони не дістануть нас.  

Тьмяне світло свічки падало на його довге скуйводжене волосся, яке було такого ж коліру, як і борода, робило голову старого схожою на сивий клубочок з очима. А очі ці припали до маленької постаті у куті кімнаті: на підлозі, обнявши ноги, притиснувши обличчя до колін, сидів хлопчик. Плач, який він намагався втамувати, придушено виривався легким схлипуваням, тремтінням плечей, які ховалися під лахміттям із грубого сукна, показуючи його страх.  

– Я знаю... вони – ні, – відповів хлопчик. – Ви самі відасте мене їм. Кожного року ви відаєте їм таких, як я, – задихаючись, немов з болем виштовхуючи слова, продовжував він, намагаючись знову не розплакатись.  

Та гідно триматись довго не зміг: що сили притиснувся до колін і зайшовся плачем...  

Старий нічого не відповів, підійшов до вікна і втупив свій погляд на вуличку: зодягнені шаром снігу покрівлі будиночків і контури дерев були немовби намальовані аквареллю. «Посильні вже можуть прибути з години на годину», – подумав старий. Власне, як і завжди на передодні свята Приходу Молодих Богів.  

Їх дорога була далека. Вона проходила через ліс, повний звірів, зустріч з якими для простих людей означала б вірну смерть. Але вони не були простими людьми... Вони були жителями Кам'яної долини, розкинутої на захід від Північого лісу.  

 

***  

З лона землі в цій долині виринали велечезні гоструваті камені, поміж яких тулилися різноколярові будови. Розкішшю вони не вражали, але при всій своїй невибагливості були доволі охайними. Мешканці цього краю й не прагнули розкоші, навідмінно від жителів Уральфу, які сотню років тому прогнали їх предків звідтам.  

В ту пору часті неврожаї доповнились страшними епідеміями. Уральф потонув в морі хоасу, насильства і відчаю. Влада починала вислизати з рук правлячої містом Ради Старійшин. Тому Рада, яка складалась з одинадцяти придставників наймогутніших кланів, вирішила, що краще звалити всю тяжість вини за те, що відбувається в Уральфі, на плечі чаклунів: мовляв вони розгнівали Богів своїми обрядами. Закривши очі на те, що саме чаклуни як могли рятували міщан: робили ліки, доглядали за хворими і ніколи не втручалися в політичне життя, вимагаючи місць у Раді.  

Вигнаня супроводжувалося погромами і нечуваною жорстокістю. Ті, хто лише півроку тому приносив до чаклунів на руках помираючих дітей, принесли в своїх руках зброю, яку направили проти вчорашніх рятівників.  

Всі, хто мав хоч найменше відношення до чарів, навіть якщо то була просто цікавість, були змушені покинути місто під страхом смерті.  

Маги з жалем покидали свої затишні будинки і крамнички, в яких вони провели не один рік життя. В пошках притулку одна з найповажніших відьом пустила свого ворона. Той зразу же примостив лапи на одному з каменів долини. Місце і справді було хорошим: надійно заховано від крижаних вітрів півночі. Кам'яні виступи одразу ж покрились рунами і символами – в знак вдячності духам за прихисток.  

 

***  

Вулиці міста ринули в обійми лапатих сніжинок, падаючих на шапки і шуби прохожим, які снували туди-сюди, готуючись до свята.  

– Все життя б отим милувався, – сказав, важко здихнувши, дід, не дивлячись на малого, який уже таки зумів перебороти страх і тільки злісно зиркав парою гострих чорних очиць.  

Несподівано очі старого наповнилися радістю, густа борода ледь гойднулася, ховаючи в собі посмішку: в кінці дороги з'явився сірий силует, які, наближаючись, ставав все більшим, темнішим і виразнішим. Пару великих чорних коней, запряжених у оздобленні сани не можливо було ні з чим сплутати: кулясті дзвіночки на шиях видавали неймовірно красивий звук – таких дзвіночків ніхто в окрузі і близько не міг зробити.  

Не встиг старий добре роздивитись, як коні блискавкою з'явилися напроти вікна, стишуючи хід. У дверях роздався пронизливий звук. Відчинивши, дід побачив перед собою хлопця років вісімнадцяти в теплому овечому кожусі і шапці з лисячої шкури, з під якої дивилися глибокі блакитні очі. Його руки стискали нагайку із мідним закуттям на кінці, якою він, вочевидь, і постукав по дубових дверях.  

–День добрий, – промовив юнак дзвінким голосом, заходячи в дім.  

Старий у відповідь хитнув головою, промимривши: «Добрий».  

Хлопець зняв шапку, з під якої одразу ж виринули густі русяві кучері, і кинув погляд на хлопчика в кутку.  

– Сирота?  

– Авжеж, – відповів дід. – За стіною знайшли.  

– За стіною? – здивувався юнак...  

– Так. Там часто викидують дітей, – мовив дід. – Непотрібних, нагуляних, або коли годувати нічим. Цього підібрали, зжалілися.  

Очі хлопчика здалися юнаку якимось дивними, але він вирішив приховати свої здогади, так само, як і свою ненависть до міщан, яка жила в серці кожного мешканця Кам'яної Долини. Маги не могли забути вигнання, а міщани, у свою чергу, називали тих шахраями, які продавали захист лиш на один рік.  

Їх шляхи тільки й тому перетинались, що одним потрібно було зілля і захисний порошок, а іншим – золото.  

Юнак перебрав нагайку в іншу руку, занурив правицю у кожух, витягнувши невеличкий мішечок коричневого кольору, стягнутий золотистим шнурком. В ньому було те, що міщани називали «захист», а маги просто – «вогняні квіти», начебто, в честь одного із інгредієнтів. Назва явно вводила в оману: склад зілля тримався в строгому секреті і був відомий лише невеликому числу магів, які мали багато різних оберегів від звірів і не тільки.  

Прихід звірів збігся з вигнанням магів. Спочатку це були поодинокі випадки і нападали звірі тільки на скот. Але щось лихе гнало їх з далекої півночі, і незабаром звірі заполонили весь ліс. Навіть наймогутніші хижаки, чорні вовки, яким не було рівних по силі у тих краях, були змушені відступити перед цим нашестям, мандруючи на південь.  

Жителі Кам'яної Долини, бувши під опікою духів, почували себе абсолютно захищеними від звірів. Та все ж за межами Долини вони були такими ж уразливими, як і інші. Тому маги взялися за створення оберегів і, вдихнувши в них закляття, отримали бажане.  

Поява звірів на околицях Уральфа неабияк стривожила старійшин, і вони в безвиході мусили переступити через свою гординю, звернувшись по допомогу до магів. Ті, довго таки вагавшись, вирішили, що краще пристати на пропозицію старійшин, давши їм обереги у вигляді стовпів, покритих різьбою захисних символів, які отримували магічні властивості оберегів лише в тому випадку, якщо раз на рік один із стовпів буде посипаний зіллям – тими самими «вогняними квітами». Але і це ще не все. Обряд вимагав жертви, людської жертви.  

Хлопець опустив мішечок на поцяткований тріщинами і подряпинами стіл із грубих дощок, за яким сидів старий, щось записуючи на пожовклому папері. Закріпивши написане печаткою, він скрутив папір, перев'язавши його стрічкою.  

– Ось, – сказав старий, подаючи його хлопцю. Той сховав в кожусі, припіднявши шапку, попрощався і в останнє оприкинув поглядом хлопчика. На дворі у санях його чекали ще двоє магів. Нагайка зі свистом розрізала повітря, і пара коней помчала у глиб міста, за залотом.  

 

***  

За вікном темніло. Верховний жрець – а саме їм і був старий – запалив свічку, тьмяний вогник наповнив кімнату. Що ближче до вечора, тим більше оживало місто. Як і завжди перед обрядом торговці розкладали дрібний крам, фігурки крилатих створінь, символізуючих Нових Богів.  

До окраїн міста збирався натовп цікавих. Вони вже заполонили всі дороги, тіснились на вузеньких кам'яних вуличках Уральфа, наближаючись майже впритул до стіни. Небо, яке в день було затягнуте хмарами, всіялось зорями.  

Несподівано з півночі дмухнув крижаний вітер, завиваючий так, ніби в ньому сплелися голоса тисяч демонів.  

Люди, стоявши найближче до стовпів-оберегів, різнились від решти. Одяг їх був значно розкішніший, серед них були й ті, кого називають Старійшинами: їх без зусиль можна було впізнати по оздобленнім коштовними камінцями, прикрашеними фігурками Молодих Богів скіпетрам, які вони тримали в руках.  

Незабаром поміж людей з'явилися зодягнені у все біле постаті, які тримали в руках смолоскипи. Вони розійшлися, формуючи своєрідний коридор аж до стіни.  

Небо залилось блідим червоним і синім відтінком. Поступово на ньому проступили два чітких, як намальованих, небесних тіла. Лиш раз в рік міщанам випадала нагода побачити Дім Богів, котрі прийшли тисячу років тому, по десятих днях тьми. Люди перезиралась, очікуючи початку обряду, на проведення якого небо дало знак.  

Старий жрець тим часом, змішавши різні суміші у невеличкому кубку, подав його малому:  

– Відпий трішки – і страх пройде.  

Хлпчик слухняно прийняв кубок, опустушив його залпом, глянувши на старого очима, в яких і без напою уже не було страху.  

А в цей час центром коридору з фігур в білому пройшлися інші жреці, устилаючи землю гілочками чорного дерева, яке часто використовували в обрядах.  

На початку коридору з'явилися дві постаті: старий, тримаючи малого за руку, неспішно проводив його по шляху, усипаному чорними гілками. Довкола, змішуючись із північним вітром, залунали пісні, прославляючи Молодих Богів.  

Верховний жрець, пройшовши крізь натовп, наблизився до стіни: триметрові стопи стояли в метрі один від одного. Минувши їх, він попрямував до оберега, який був за півсотню кроків від стіни.  

Вітер тріпав сіру обтерту робу, оголяючи малому плече. Старий чимдуж затягнув вузлі мотузки, прив'язуючи хлопчика до стовпа, та той і не скривився: його чорні очі з якимось презирством дивилися на жерця. Наповнивши правицю «вогняними квітами», старий обережно розсипав їх за вітром в притул до стовбура. Оберіг вкрився дрібним іскрами, які миттєво почали вигравати маленькими вогниками по стовпі і тілі хлопчика.  

Рука жерця опустилася на чималий ніж на поясі. У світлі «вогняних квітів», прямуючи до горла жертви, зблиснуло гостре криве лезо... Та в мить його рука затремтіла, безвольно випускаючи клинок.  

Недавно звичайні чорні очі хлопця тепер горіли жаринками. З великої, усіяної гострими зубами пащі виривалося грізне гарчання. Його тіло покрилось густою шерстю, з якої виринали гострі шипи. Розірвана мотузка впала клоччям на землю.  

Натовп з жахом вдивлявся на закляклого жерця, який, підкошений страхом, впав на коліна. Від стовпа відійшло те, що колись було хлопчиком, і блискавично вчепилось у горлянку Верховному жерцеві. Пазуристі лапи хаотично шматували тіло. З закривавленої пащі вирвалося пронизливе завивання, яке тут усі добре знали.  

«Звір! » – нажахано скрикували в натовпі, пущаючись навтьоки. Та було пізно...  

Сотні звірів виринуло з лісу, ломлячись з лівого флангу. В тисняві і криках, які заповнили весь простір, поміж натовпом виринали страшні істоти, лишаючи по собі розривані людські тіла.  

Яскраво білий сніг під ногами виживших перетворився на червоне болото, їх ноги вгрузли, коли вони, ковзаючись, в надії на порятунок бігли у глиб міста.  

Та звірів більшало, тисячі інших вливались в їх лави, наповнюючи місто смертю – доти поки місто не стало містом звірів…  

 

***  

– Нарешті, – промовив юнак у шапці з лисячої шкури, витираючи об шмат тканини кинджал і закривавлені руки.  

Віднині він проклятий всіма магами Кам'яної Долини. На його руках кров його товаришів. Та хоча які вони йому товариші. Вони зрадили Старих Богів.  

Він розвіяв за вітром справжні «вогняні квіти». І знову зануривши руку у кожух, дістав звідтам фігурку скинутих Старих Богів, яких тут називають «звірі».  

Тепер його дорога лежить на південь – де його Батьківщина – і де ще шанують Старих Богів. Де він пізнав секрет магії перетворення.  

| 28 | оценок нет 23:18 26.12.2018

Комментарии

Zhanna_korolko03:19 05.01.2019
Комментарий удален

Книги автора

Талісман
Автор: Alazif13
Рассказ / Фантастика Фэнтези
Одного дня козаки знаходять напів -живого хлопця. Хто цей юнак, звідки він, і як він пов'язаний з храктерниками? ( оповідання в процесі)
Теги: талісан козаки
08:17 26.11.2018 | оценок нет

Білий маг
Автор: Alazif13
Рассказ / Мистика Проза Юмор
Трішки про карпатську магію))
Теги: магія книга
22:34 08.11.2018 | 5 / 5 (голосов: 2)

Перетворення 18+
Автор: Alazif13
Рассказ / Мистика
Страшний сон + трішки фантазії
Теги: сни чудовиська
20:21 05.11.2018 | 5 / 5 (голосов: 3)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.

YaPishu.net 2017