Таке життя...

Рассказ / Реализм
Аннотация отсутствует

***  

– Мамо, а чого це дід в ящику лежить?  

– Це, доню, тепер його нова хатка. Невдовзі віднесуть її на цвинтар, там він в ній і житиме.  

– Мамо, а у мене теж така буде?  

– Сплюнь, ти ще мала! Біжи краще на вулицю. Шапку лише не знімай, бо холодно...  

***  

– Каже, води нагріла – збиралася його помити, побрити, – за чистою сорочкою пішла, повернулася, а він вже не дихає.  

– А мені він ще позавчора телефонував – жалівся, що спина болить.  

– Може поперек? Він йому здавна дошкуляв.  

– Та ні, казав, що спина...  

***  

– Ти диви – в труні краще виглядає, ніж за життя. І колір обличчя такий же, тільки вуха на кінчиках потемніли.  

– То кров донизу стекла, а так дійсно, гарніший став. І здається, наче дихає.  

– Коли здається – хрестися. Зайвим не буде...  

***  

– Бог таки почув її молитви, розв'язав руки, звільнив від тягара. Важко ж бо і по господарству, й біля нього бігати. Як вона взагалі терпіла все це?  

– А що там терпіла? Як починалася буча – крики та матюччя, – брала мовчки сапу та йшла на гряду, картоплю полоти.  

– Я й кажу- терпляча. Та вже не тріпатиме він їй нерви. І тещі теж.  

– І горілку вони не ховатимуть від нього по підпіччю.  

– То так! Тільки ж хто тепер її питиме?..  

***  

– Людина помирає, коли виконає свою земну місію. Тільки так.  

– Еге ж! Небіжчик два роки на порозі сиднем просидів, за поперек тримався, обзивався, що аж на тім боці долини чутно було – бо придивлявся, чи дружина без нього впорається? А як переконався, що та не пропаде сама, то відразу дуба й урізав?  

– Ти не смійся, може це й була його місія – навчити терпінню та прощенню.  

– Еге ж, еге ж! Й невідомо, що краще – навчити терпінню, чи в злагоді жити...  

***  

– Чого це вони його на руках несуть – до цвинтара майже два кілометри! Онде ж автівка спеціальна стоїть – дарма, чи що, такі гроші за неї віддали?  

– Чоловіки кажуть: "Хіба нам важко? На півсела вікна-двері людям поробив, зайвого не брав, то хоч цим віддячимо йому. "  

– О, зупинилися, на машину кладуть.  

Заморилися, мабуть.  

– Або ото й уся дяка – на якихось там неповних сто метрів...  

***  

– Диви – плаче. Думала вже, не побачу її сліз біля труни.  

– А чого ж ти хотіла – який не був, та все одно чоловік. Ледь не півстоліття разом прожити – з будь-ким зріднишся.  

– І доньки ревуть, і син очі витирає.  

А то що за молодик – відвернувся й теж сльозу змахує?  

– Онук це старший. А відвернувся, бо плакати встидається, мабуть.  

– Нічого, колись і він зрозуміє, що таких сліз не треба встидатися...  

***  

– А стіл який – наче на весілля. Ото зараз поминки справляють! Не те що раніше – кашу горохову поставлять, то й добре.  

– Еге ж! Зараз тільки й жити.  

– А є такі, яким не подобається нинішнє життя – те не так, і це не те.  

– Їм просто порівнювати ні з чим, от і вередують...  

***  

– Людей багатенько зійшлося. Я багатьох навіть і не знаю.  

– Та тут деякі лише й чекають на похорон – випити-поїсти щоб задарма. Труну ще не закидали, а вони вже до столу поспішають – кажуть, мертві бо їсти не хочуть.  

– Мертвим взагалі вже нічого не потрібно – лежи собі, спочивай...  

***  

– А небіжчик гарно підгадав, коли відійти на небо – і не спекотно, і не дуже холодно.  

– Вона ж не раз просила його не вмирати взимку, бо сніг-мороз – як ту землю длубати? І навесні не треба, бо городи засаджувати пора. І влітку не бажано – мухи, спека й роботи багато. І восени ніяк, бо все зібрати, переробити потрібно. От він, мабуть, і послухав її – городи вже зорані, біля хати прибрано, – саме час йти відпочивати.  

– І день сонячний, тихий. А на завтра вже мокрий сніг обіцяють. Гарно він підгадав...  

***  

– Мамо, глянь – я кошика під ліжком знайшла. А що це в ньому?  

– Це доню, дідові цигарки. Та вже не смалитиме він їх. Віддамо бабці, нехай пороздає кому-небудь – не викидати ж бо!  

– А може я ними пограюся?  

– Краще ляльками грайся, або цукерками – диви, як їх багато...  

***  

– Аж не віриться, що його вже немає. І не сидітиме на ганку, й не бурчатиме на всіх. Ось так – їв-пив чоловік, а тепер тільки одне фото на стіні й залишилося. Ще й добре, якщо пам'ятатимуть його хоча б декілька поколінь. А там і пам'ять зникне, і хрест на могилі згниє. І наче ніколи й не було такої людини.  

– О-хо-хо! Таке життя!..

| 176 | 5 / 5 (голосов: 5) | 20:41 15.11.2018

Комментарии

1_gluk_116:14 14.12.2018
Нарешті-то українець!
Danekto22:51 06.12.2018
bog_kak_bruto222, і вам дякую, що читаєте))
Bog_kak_bruto22221:11 06.12.2018
Дякую за такой рассказ.
Danekto23:40 03.12.2018
weak, дякую
Sall22:07 03.12.2018
5.
Weak21:52 03.12.2018
Великолепно вышло . Читаешь , не оторватся и темы серьёзные и по простому так всё сказуют ...
Danekto19:17 16.11.2018
lana_ana, дякую
Lana_ana23:19 15.11.2018
Очень жизненно. Действительно, такова жизнь...
Несмотря на печальный рассказ, рада вашему появлению )

Книги автора

Парус
Автор: Danekto
Рассказ / Проза
Аннотация отсутствует
19:35 30.06.2018 | 5 / 5 (голосов: 3)

Ніч
Автор: Danekto
Рассказ / Проза
Аннотация отсутствует
18:14 27.05.2018 | 5 / 5 (голосов: 13)

Батькова межа
Автор: Danekto
Рассказ / Проза
Аннотация отсутствует
23:25 31.03.2018 | 5 / 5 (голосов: 5)

Глюк 18+
Автор: Danekto
Рассказ / Фантастика Хоррор
Аннотация отсутствует
Теги: Глюк
14:19 27.02.2018 | 5 / 5 (голосов: 2)

Побажання
Автор: Danekto
Стихотворение / Другое
Аннотация отсутствует
Теги: кіт
21:06 25.02.2018 | 4.5 / 5 (голосов: 4)

Новорічна казка
Автор: Danekto
Рассказ / Сказка
Аннотация отсутствует
19:43 31.12.2017 | 5 / 5 (голосов: 4)

Котигорошко
Автор: Danekto
Рассказ / Сказка
написано для флешмобу - "Відома казка з точки зору лиходія"
18:55 24.12.2017 | 5 / 5 (голосов: 2)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.

YaPishu.net 2017