Білий маг

Рассказ / Мистика, Проза, Юмор
Трішки про карпатську магію))
Теги: магія книга

Маршрутка з промовистою назвою «Богдан» звернула з шосе, туди, де, як прийнято казати, «чорт добраніч каже». Вузенька, обійнята смерками по краях, з ямою на ямі дорога вела зигзагами між горами. В салоні завжди можна розрізнити людей трьох типів: перші – місцеві, які їздять часто; другі – теж місцеві, але їздять рідко, і, нарешті – ті, які, судячи з виразу їх обличчя, такого ще не бачили – тобто приїжджі.  

Ці троє відрізнялися від усіх: вони, здавалося, були байдужі до всього. Дві жінки і чоловік сиділи на задніх сидіннях; їх тіла, плавно похитуючись, покірно приймали всі дорожні негаразди. Молодша жінка, яка сиділа праворуч від чоловіка, роздивлялася у дзеркало, доторкаючись пальцем під око до жовтої плямки: синець майже сходив. Старша, яка притулилася зліва, попросту втупила очі в запилену сіру підлогу. «Похмелитися, – думав чоловік сидячи поміж двох жінок. – Нащо мені та ворожба? Аби швидше збутися – тай до друзів шугнути…»  

 

В селі Д. у підніжжі двох чималих гір розкинулись по пагорбках хатини, тулячись до самого лісу. Цього тихого недільного ранку в одній з таких хатин, у своєму «робочому кабінеті» сидів Білий Сокіл (колись просто Валєрік). Дар, дар від Бога зійшов на нього. Сталося то зовсім неочікувано, опісля того, як його нагнали з роботи за п'янство, і він цілий рік з одного запою йшов в інший. Саме в той не простий у житті Валєріка момент йому самому якось вдалося вийти із запою. І тут він відчув в собі силу. Може бути, бажання врятувати інших від алкоголізму розбудило в ньому цей дар? Валєрік, а нині відомий цілитель і знахар Білий Сокіл часто думав над цим.  

Гріхом було би не реалізувати свій дар: поступово на додачу до зцілення від алкоголізму проявився і талант до зняття порч. Ба більше того: всі знають, що трави Білого Сокілу допомагають і у таких делікатніших питаннях, як ото чоловіча сила...  

Отак сидячи й смачно сьорбаючи каву, в білих штанях, білій вишиванці, з червоним обличчям, яке, правда, пасувало до червоних узорів на сороці, білий маг чекав на першого відвідувача. Прийом мав початись за пів години...  

Першого привезли п'яницю, ще зовсім молодого. Глянувши трішки з презирством на постать з тремтячими руками, Сокіл враз згадал і свої «тяжкі часи»: як за три літри самогону виніс телевізор з хати, потім було ще заліско, а рубіконом стали шкіряні чоботи жінки, після чого на його голові зламалася швабра, яка розлетілася трісками по кімнаті.  

Потім було ще декілька відвідувачів. Останньою виявилася молода дівчина. Сокіл уважно вислухував її матір: про проблеми зі здоров'ям, які не діагностуються чомусь, негаразди в особистому... Від останьго він аж здригнувся, глянувши на дівчину: красива, струнка, з волоссям коліру сонця, ясними синіми очими вона сиділа з меланхолічним виразом обличчя. Адже привезли її до цього «цілитиля» майже силоміць...  

Сокіл так замилувався дівчиною, що йому – порядному ворожбиту й чоловіку – аж непорядні думки прийшли в голову! Він різко піднявся, приклав долоню до її чола і після короткої паузи випалив: «Порча. Порча на смерть». Бідна жіночка, матір дівчини, аж здригнулася. Та й сама дівчина перемінилася на лиці: нижня губа трішки випнулась вперед, кожний м'яз на її лиці напружився, через силу стримуючи посмішку, яка таки виринала ямочками у кутиках на її обличчю.  

Опісля маг заявив про початок обряду. Він по черзі прикладав руки до чола дівчина, потім повільно тягнув їх до себе, повторяючи це десятки разів. Все скидалося на те, ніби він перетягається з кимось невидимим канатом. Ніби сам ото чорт сидів у дівчині і тримався за протилежний кінець. А дівчина з того всього вже щосили стримувалася: вона закрила очі, затамувала подих, та сміх було все одно не втримати – він що раз більше виринав з її грудей. Але це аж ніяк не бентежило Сокіла.  

Закінчивши з «витягуванням», він демонстративно поставив руку на на стопку книг. Книга, яка лежала зверху – чорна палітурка, кутики, закуті у блискучий метал, можливо, срібло – завжди магічно діяла на відвідувачів, додаючи віри у цей обряд. З такою ж важливістю його пальці торкнулися щільних жовтих сторінок.  

Її йому приніс місяць тому один похмурий і блідий чоловік, одягнений у все чорне – один з відвідувачів. При цьому він так щедро заплатив: аж п'ять тисяч. «Ну а це подарунок, – сказав тоді той чоловік. – Для білої магії корисний... » Правда Білий Сокіл ніколи не читав книг, а ця виявилася ще на якіїсь не зрозумілій мові.  

Закривши книгу і переставши щось не зрозуміле бормотіти собі під ніс, Сокіл навіть не замітив, як поранив пальця гострим краєчком на закуттю палітурки і залишив червону цяточку на одній з сторінок...  

– Все! – голосно вдихнувши, промов Білий Сокіл. – Обряд завершено, порча знята...  

Жіночка завовтузилась у сумочці:  

– Скільки це має коштувати?  

Ворожбит винувато опустив очі:  

– Та ви що, та перестаньте. Які гроші? – І майже без паузи продовжив: По різному люди дають: хто п'ять тисяч, а хто немає – тай дві.  

Жінка трішки подумала і дали три.  

– Бувайте здорові, велике вам дякую, – промовила вона виходячи.  

– Щасливо, – радісно відповів Білий Сокіл.  

А тим часом щось, що жило у книжці, таке лихе дожидало свого часу. Воно жадібно поглинуло цю маленьку краплиночку корові, розмалювавши пожовклі сторінки у колір ночі...  

По закінченню всіх обрядів, ворожбит відкинувся на спинку крісла. Жінка принесла горнятко запашної кави. Настав найсолодший момент – рахування сьогоднішнього заробітку.  

Та щось насторожувало Сокола: оце відчуття присутності чогось незримого вперше по справжньому пройняло його. В протилежному кінці кімнати, у закутку, за стіною призахідних сонячних променів щось заворушилося. Нечітке, темне воно клубочилось, нагадуючи згусток туману.  

–Хто... хто... що... що ти таке? – тремтячим голосом промовив ворожбит...  

Та зловісна тінь ніяк не реагувала. Вона спочатку ніби зникла в сонячних променях, але вже за мить виникла прямо перед ним. Із химерного чорного згустку постало щось схоже по контурах на людину і протягнуло свою руку до чола Білого Сокола. Опісля цього світ потьмянів, як і саме життя...  

 

– Скотина, – мовила стиха жінка, доторкаючись пальцем під око до жовтої плямки. – Уже бити почав.  

– Ше й яка! Допився, – мовила з презирством старша, теща понурого чоловіка, який сидів між ними. – А то було загордився себе: «Я Білий Сокіл, Білий Сокіл». Може та жіночка, цілитилька Катерина, чимось допоможе...

| 57 | 5 / 5 (голосов: 2) | 22:34 08.11.2018

Комментарии

Lyrnist23:13 09.11.2018
alazif13, да?!
Alazif1323:11 09.11.2018
lyrnist, і сміх і гріх, але "білий сокіл" реальний ворожбит( шарлатан) і се його реальний псевдонім! )))
Lyrnist23:13 08.11.2018
alazif13, ну, хто не зрозумiв, той не зрозумiв. На всiх пояснювати не можна.
Alazif1322:58 08.11.2018
lyrnist, солідарний з вами). Дехто незрозумів мою оповідку, і плутався(( .... бо вона починається, якби з кінця)))
Lyrnist22:52 08.11.2018
Кожному білому магу та по білій гарячці ))

Книги автора

Перетворення 18+
Автор: Alazif13
Рассказ / Мистика
Страшний сон + трішки фантазії
Теги: сни чудовиська
20:21 05.11.2018 | 5 / 5 (голосов: 3)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.

YaPishu.net 2017