Не нужно класть

Не нужно класть мне руку на плечо.  

Тот жест уместен только, в танце.  

Доверие тем знаком отвлечёшь.  

Его стихия – изморозь дистанций.  

Он ценит время: месяцы, года  

И, как ни странно – терпит муки.  

Ему по вкусу расставаться, ждать.  

Но только не – "на плечи руки".  

И там, в садах, где трели соловьёв,  

Тот зверь почует браконьера.  

Ловушки ждёт от взгляда и от слов:  

И пьесе уж не быть премьерой.  

Людские души – дебри и страданья!  

Доверье – зверь, с которым проще жить!  

И, если он придёт без приказания,  

То ни за что не станет уходить.  

Лiна Костенко  

Не треба класти руку на плече.  

Цей рух доречний, може, тільки в танці.  

Довіра – звір полоханий, втече.  

Він любить тиху паморозь дистанцій.  

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.  

Він дивний звір, він любить навіть муку.  

Він любить навіть відстань і розлуку.  

Але не любить на плечі руки.  

У цих садах, в сонатах солов’їв,  

Він чує тихі кроки браконьєра.  

Він пастки жде від погляду, від слів,  

І цей спектакль йому вже не прем’єра.  

Душі людської туго і тайго!  

Це гарний звір, без нього зле живеться.  

Але не треба кликати його.  

Він прийде сам і вже не відсахнеться.