А ми з тобою іще друзі?!

Эссэ / Философия
Аннотация отсутствует

 

 

Адреса відправника, індекс  

Той, хто хоче сказати  

вул. Думок 84  

м. Розмов  

0000  

 

 

 

Адреса одержувача, індекс  

Той, хто може почути  

вул. Думок 84  

м. Розмов  

0000  

 

 

Привіт, друже! Давно ми з тобою не спілкувалися, так як це має бути насправді, незважаючи на те, що більшу частину часу ми проводимо поряд. Давно ми не казали правди і вже давно ховаємося від себе за маскою ідеальних друзів. Ти, напевно, помітила, що сьогодні я цілий день була захоплена екраном телефону, але так і не запитала "Чому? ", не захотівши вкотре отримати дозу дурних, дружніх усмішок під час відповіді, хоча, тобі був цікавий це й факт. Так от, сьогодні я була зайнята читанням книги Франсуа Федьє "Голос друга" і отримала масу приємних емоцій, а в деяких його словах відчувала, навіть, обурення. Я вирішила написати тобі, розповісти про те, що я бачу за світлом слова "дружба", бо знаю, що ти зрозумієш мене. Чому лист? А ти вважаєш, що ми ще можемо розмовляти? Ось і мені здається, що лист, в цьому випадку, виглядатиме більш доречно. Тому, давай ввімкнемо фантазію і створимо ілюзію розмови. Як завжди, завари в свою, улюблену, чашку міцної кави, закутайся в ковдру і читай, читай так, як я б це говорила, і ні в якому не бійся сперечатися зі мною!  

Як гадаєш, правду кажуть, що найкраще дружать діти? Бо мені здається, що це має право на життя, доки не розібрати це по краплинках. Так, діти погано розрізняють добро та зло, завжди за відсутності мислення хитрості, чинять так, як хочуть, не думають про наслідки. Але не потрібно забувати про дитячу жорстокість, виною якої є все та ж відсутність мислення і сприйняття навколишнього середовища, як правильні відповіді на свої запитання. І якщо ж діти справді щирі у всіх своїх почуттях, то чому тоді 98% таких хороших дітей з часом, стають такими поганими дорослими? Та тому що, кожна дитина з першого дня живе в суспільстві, ось цих великих, колись щирих дітей і повністю навчається на їхній моделі життя. Це, ніби,  

замкнутий круг, який ніколи не скінчиться. А врешті-решт, ці діти на виправдання такої своєї поведінки, скажуть: "Мене змусило життя".  

Думаю, що говорити про дружбу в інших категоріях віку, немає ніякого сенсу. Ні, я, звісно, вірю, що за шелестом грошей, метушнею пильних міст, робочими місцями, проблемами та турботами дома вони знаходять таки час приділяти увагу друзям, щоб в важкий період віддавати частину себе, бути поряд, але якщо чесно, то не сильно.  

Впевнена, що зараз ти запитуєш мене: "То що, дружби виходить немає? Говорити про неї взагалі немає сенсу, в будь-якому віці? " А я тобі відповім, що, на мою думку, говорити, "Що таке дружба? " потрібно ближче до настання смерті. Смерті прийняття граней поставлених суспільством. Я відношусь до того типу людей, які не вірять, що можна вивчити декілька правил із журналу "Все о жизни" і дружити вічно. І взагалі, всі ці слова про істину дружбу, основою якої є довіра, сприйняття і розділ спільних інтересів, звучить як маячня. Тобі так не здається? Адже не можна будь-яким чином відзначити поняття про дружбу та навчити людей її складовим. Бо з таким успіхом і сприйняттям, скоро з'явиться новий предмет "Дружба – як наука". Де друг, прирівнюватиметься до Бога, приходитимуть студенти, слухатимуть лектора, купуватимуть підручники, запишуть 10 правил як можна і 6 "заповідей", як заборонено чинити з другом. І взагалі, про яку істину можна говорити в час хаосу і напів віртуального життя? Коли вся цінність людської думки, оцінюється чутливістю її статуса в соціальній мережі, а відносини між людьми тим, якими красивими словами вони про це говорять. А що можна рахувати за довіру? Вічне вирішення питання "А він що? ", "А вона що? ", "А ти що? "?  

Розділ спільних інтересів, взагалі знищує все попередньо сказане. Або ти слухаєш музику, як подобається мені, дивишся ті ж самі фільми, розповідаєш мені яка я ідеальна, або ж я зроблю привселюдним те, що зараз називається довіра. І якщо раніше, як у випадку з Монтель та Етьєн-Ла Боеті було протистояння "Добровільної свободи" і "Добровільного рабства", то зараз, майже у 100% випадків, живуть слова Арістотеля:  

"О друзі мої, немає більше жодного друга".  

Я не розумію, як люди взагалі навчилися порівнювати між собою такі речі, як любов, дружба, свобода та власне Я. Це ж все рівно, що вогонь, вода, земля й повітря. Можуть знаходитися поряд, але ж вони зовсім різні. Так, так, ти скажеш, що може бути дружба з собою, любов між друзями, свобода в коханні і я можу бути вільним. Але це інше, це поверхневе і далеке від істини.  

Якщо ж повернутися до слів Ла Боеті та Монтеля, то я всупереч тобі, прийму сторону "Добровільного рабства". Знаю, що злишся, але ж приймаючи статус друзів ми перестаємо думати лиш про себе, ми відчуваємо певну відповідальність за того, кого носимо біля себе. В іншому випадку це банальне лицемірство.  

На мою думку, дружити може лише той, хто пройшов шлях пізнання себе, бо тільки тоді, коли ми самі дізнаємося хто ми є, тоді ми зможемо поділитися цим з іншими. Але в той же час, я впевнена, що ніхто і ніколи не скаже "Що таке дружба? ", але є ті, хто дізнається, що точно нею не є!  

Тобі не цікаво, хто сказав, що справжня дружба – це вічний мир? От чому, справжні друзі не можуть сперечатися, не можуть заперечувати думку іншого? Чому компроміси, відступ чи мирне мовчання краще дискусії, навіть, сварки, яка приведе до роздумів, намагання зрозуміти іншу сторону і пізнішого примирення до якого люди прийшли через певного роду, перешкоди і не опустили руки? Так, ти скажеш, що не всі будуть думати і іти далі, але хіба так вчинять не лише ті, кому байдуже? Чому бурхливі емоції зовні, гірше негативних думок всередині? А хто сказав, що потрібно обирати між кохання і дружбою? Ніби, справжнім можна бути лише з одним. Тобі це не схоже на театр абсурду? Так ці речі потрібно вміти розрізняти, але не обирати між ними. Адже, людина яка вміє бути собою, залишається нею завжди, незалежно від того, хто поряд. Хто сказав, що не можна давати другий шанс, що люди не міняються? Тобто, коли ви починали спілкуватися, людина була ідеальною і з часом, зуміла змінитись до повноцінної скотини, а назад шляху вже немає? Кожен з нас проживає день з різними емоціями, з кожним може в будь-який момент статися те, що змінить не тільки його життя, а і його самого, в це потрібно лише повірити і прийняти. Та й взагалі, хіба близька людина вимагатиме з тебе змін? В той час, коли вона повинна давати тобі бути тим, ким ти являєшся. І врешті-решт, найцікавіше, хто сказав, що дружбу, можна купити? Ви можете купити самого себе?  

Мені здається, що людина не дійде до правди, доки не змінить поставлене запитання "Що таке дружба? " на "А навіщо мені це знати? ". А от і правда, навіщо це нам? Адже суттєвих змін в наше життя це не принесе. Так, спочатку ми звісно намагатимемося поміняти себе, нам здаватиметься, що ми самі цього прагнемо. Як зараз нам здається, що ми чесні один перед одним, але ні ти, ні я з впевненістю не можемо сказати. що хтось із нас не говорить про іншого за спиною. Бо гарних, спільних знайомих так і не знайшли. Є відчуття, що правди ми ніколи й не дізнаємося. Повернемося до змін, з рештою ми все рівно зламаємося під натиском суспільства, адже давай чесно, чужі думки не раз вже впливали на хід наших власних.  

Звернувшись знову до книги Франсуа Федьє, то в першу чергу я дуже хочу, щоб ти теж її прочитала, повір, вона того варта! Мене особисто, дуже вразила історія Монтеля і Ла Боеті. Та мені все ж це було більше схоже ні на свободу, ні на рабство, а на дружню хворобу. Адже такий тісний зв'язок вбивчий. Після смерті Етьєна, Монтель фізично залишався живим, а з середини, ніби, пішов слідом за другом. Я не вважаю, таку сліпу прив'язаність дружбою, це вже як сенс життя. А потрібно ще залишати місце для решти, що дарує нам життєвий шлях.  

Та все ж, я вірю в те, що дружба існує. І для кожного вона своя, і в кожного вона правильна. Бо хто сказав, що дружба, немає темних сторін? І хто сказав, що темінь не проливає світло? А як же ж місяць уночі?  

Тобі не здається, що забагато пафосу та песимізму? Ось саме тому, я і обрала тебе, ти обов'язково зрозумієш і додаси до нашої розмови яскравості своїми позитивними думками. Та після всіх мною сказаних слів, я впевнено називаю тебе своїм Другом, хоча б за те, що ти не ображаєшся, коли я закриваю вуха під час прослуховування тобою Дорна.  

Кожному з нас потрібен друг, який обов'язково допоможе нам стати собою, бо ми не в силах, зробити це самі!

| 686 | 4.87 / 5 (голосов: 8) | 22:58 17.12.2017

Комментарии

Shuraponomarenko4905:03 23.01.2018
Хорошо сказано, что дружба у каждого своя, каждым она воспринимается по-своему. Но если поднимать этот вопрос дискуссионно, то я думаю, выплывет вопрос, что есть дружба настоящая и дружба ненастоящая, фиктивная, которая проверяется в беде. И в наше время она также проверяется не на словах, а на делах. И вопрос сегодня как никогда актуален. На него надо отвечать. От него не уйдёшь, не убежишь!
Morena22:28 21.01.2018
Я верю в то, что дружба существует, так как и любовь. Но у каждого человека своё понятие о ней. И каждый по своему понимает это понятие. Нужно верить и в дружбу, и в любовь, и в верность, и в правду. Мир не ад. Должно же быть здесь что-то хорошее...
Alice_kral09:57 18.12.2017
gorinich, дякую)
Gorinich02:13 18.12.2017
Отлично!
Alice_kral23:34 17.12.2017
sergiofedicci, дякую, мені дуже приємно)
Sergiofedicci23:29 17.12.2017
Отлично написано! Спасибо автору!!! (Bogodistlena)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.

YaPishu.net 2017