ДРОВА ДЛЯ ПЛЕЄРУ

Я вдома. Тут немає інтернету. Тому я – пишу, не часто – але вдало.  

От слухаю Лед Зеплін, і пригадав собі і вам розкажу, що з літа 2012-го – я вдало поєднав їх музику і вельми цікаве тривале по часу заняття.  

До їх музики мене приловчили два фактори: диск з альбомом кращих пісень Роберта Планта, офіційне студійне видання (звісно, скачане в інеті) і… Яна, моя бойова подруга, в ті роки.  

Ну за диск – там все ясно: послухав Планта, закортілося більше… А Яна підсаджувала мене на Лед Зеплін повільно, не прямо – а через кіносеанси.  

Переглядаючи з нею, за компанію СВЕРХЕСТЕСТВЕННОЕ в нетрях гуртожитку і глибин ночей – мені весь час мелькала «проморекламка», на неї мені також вказувала і Яна. А саме – футболка, яку ледь не всі серії проносив герой Дін з написом-емблемою групи.  

Щодо диску. Компіляція, що мені записали – містила зріз пісень за всі роки сольної діяльності Планта, про якого я раніше – ні слухом, ні духом.  

Багато речей в моєму приватному світі пізнання сталося за 2011-2012-ий.  

І завжди під супровід цього альбому.  

Я його слухав в Вінниці, я його слухав на Буковині, я його слухав в Києві, слухав в Сумах, в Полтаві…скрізь де бував – там і слухав…в Переяславі – теж слухав.  

І коли настав час виїзжати з гуртожитку в 2011-му – слухав цей альбом.  

Було без 15-ти 6-ть. Небо було затягнуте післягрозовими хмарами, після тривалого проходження МКС (Мезо-Конвективної довготривалої грозової Системи). Я виїзджав із Сум, в навушниках – Плант. За «Кругом» є особлива зона, на полях: де наяву видно, як хмари пливуть по полю. Ті самі що і на небі – тільки по полю. І це не пар. І ось я їду на задньому сидінні маршрутки (самому масажному і м’якішому), дивлюся на ці дивовижні літаючі низькі хмари, весь в смутку через розлуку з подругою по інтернету, яка дала мені більше мотивів для пізнання – аніж ці 4 роки в універі. Адже вдома інтернету немає. (  

Поки тривала вступна кампанія вступу на 5 курс і літо – я літував. Гриби того року з’явилися дуже рано. З кінця травня.  

І як ви розумієте, моїм «цікавим довготривалим заняттям – було збирання грибів».  

Недалеко від мене є чудовий недоліс, пролісок, узлісся. Там великий ставок. І під ставком – цей лісочок, куди я ходжу відпочити душевно і де люблю…обожнюю збирати гриби, шукати їх.  

Всім би таки місць, як у мене. Всі 4 декади – красиво! А з квітня по Жовтень – очей не відвести! Лише жити. Але там – місце відносно-прохідне. тому не поживеш. Хоча колись і хати стояли, козацькі.  

По-суті. А конкретно, на Лед Зеплін я перейшов завдяки одній із сольних пісень Планта, неймовірно важкої, філософічної і концептуальної по своїм якостям.  

Як потім я вияснив, цю пісню музикант написав і планував вмістити в майбутній альбом Лед Зеплін, але після смерті їх баранбанщика в 1981 році, – гурт розпався і канув в нікуди. «Slow Dancer». Вона продовжує лінію головних тем попередніх альбомів ’75-го – 06 Kashmir і ’76-го – 01. Achilles Last Stand  

І я все літо 2011-го і 2012-го частково – ходив по тому лісу і збирав гриби під музику Лед Зеплін, слухав ті альбоми які полюбив. «1975 Physical Graffiti» і 1973 «House Of The Holy» – основні любимі, і «1979 In Through The Out Door» та «1969 II» – не основні.  

Влітку 2012-го по гриби я ходив з музикою в вухах: КИШ, де були вибрані пісні про маніяка, садиста та вбивць. Симпатично.  

2016-12-13  

*ця світлина-постер із Робертом Плантом тут не спроста. вона в мене з 2011-го вона значима, я і теми моїх натхнень, як і музи як і мої таргани