Стихотворение Лины Костенко " Я вышла в сад " ( " Виходжу в сад, він чорний і худий ")

Я ВЫШЛА В САД  

Я вышла в сад. Он черный и худой.  

Давно уж веткам яблоки не снятся.  

Шум шелка листьев, что кружат гурьбой,  

От осени на память лишь остался.  

В саду я этом выросла, и он  

Меня узнал… Хотя не сразу присмотрелся.  

В круговороте нефатальных перемен  

Он, старый, обновить себя, надеждой грелся.  

И он спросил – Зачем ты не пришла  

В пору иную, час весеннего цветенья?  

А я ответ ему искала. И нашла,  

Рассеять все смогла его сомненья.  

Сказала так : ты для меня один!  

Порою этой, и другою, и вовеки.  

Давай с тобою тихо посидим!  

Умолкнув, сад в осенней дреме смежил веки …  

Ведь я пришла не стряхивать твой плод.  

Наживы никакой тут нет, в моих карманах пусто.  

Чужие всякий раз приходят в час твоих щедрот,  

А я пришла к тебе, в твои минуты грусти.  

Вот, собственно, и все мои права …  

Уже садилось солнце за холмами,  

а сад шептал шершавыми губами  

роняя золотом какие-то прощальные слова …  

Оригінал :  

Виходжу в сад, він чорний і худий,  

йому вже ані яблучко не сниться.  

Шовковий шум танечної ходи  

йому на згадку залишає осінь.  

В цьому саду я виросла, і він  

мене впізнав, хоч довго придивлявся.  

В круговороті нефатальних змін  

він був старий і ще раз обновлявся.  

І він спитав: – Чого ти не прийшла  

у іншу пору, в час мого цвітіння?  

А я сказала: – Ти мені один  

о цій порі, об іншій і довіку.  

І я прийшла не струшувать ренклод  

і не робить з плодів твоїх набутку.  

Чужі приходять в час твоїх щедрот,  

а я прийшла у час твойого смутку.  

Оце і є усі мої права.  

Уже й зникало сонце за горбами –  

сад шепотів пошерхлими губами  

якісь прощальні золоті слова...  

Читатель найдет в русском варианте несколько "лишних" строк.  

Иногда это оправдано.