Пригода на виставі

Ну ось, дорогі читачі я вирішив розповісти вам казку. Слухайте уважно!  

Якось друзі Іменник, Прикметник, Дієслово і Числівник вирішили придумати виставу. Вони стали репетирувати. В них вийшов такий Текст: Їй було років вісім. Зростом вона зовсім невеличка. Справжня красуня українка. Усе в ній вражало незвичайною яскравістю барв. На ній були червоні чобітки, вишита сорочка з широкими рукавами. Чорні коси були заплетені яскравими стрічками. На шиї переливалися разки кольорового намиста. Карі очі весело блищали. Вона говорила мелодійним голосом. Веселий сміх був подібний до маленького дзвіночка. Іменник після репетиції сказав Числівнику:  

– Мені здається цей Текст без Прикметників виглядає краще!  

Числівник знав, що Іменник гордовитий, тому підтримав його, щоб той не образився. Та в цей час біля них проходив Прикметник, він почув їхню розмову і вирішив піти, якщо так буде краще для його друзів. Вони знову почали репетирувати. Вийшов Текст такий: Їй було років вісім. Зростом вона зовсім. Справжня українка. Усе в ній вражало незвичайною яскравістю барв. На ній були чобітки, сорочка з рукавами. Коси були заплетені стрічками. На шиї переливалися разки намиста. Очі блищали. Вона говорила голосом. Сміх був подібний до дзвіночка. Текст на них грізно подивився і сказав:  

– ДЕ ПРИКМЕТНИКИ?!  

Іменник, Дієслово і Числівник втікли від Тексту і почали міркувати куди подівався Прикметник. Числівник штурхав Іменника в бік ніби кажучи:,, Ну скажи! Скажи! Він напевно почув нашу розмову! " Іменник мовчав... Наступав час відкриття вистави. Всі звірі зібралися біля сцени і чекали.... Числівник не витримав і сказав Дієслову:  

– Іменник сказав, що без Прикметника Текст буде гарніший і Прикметник напевно почув про це....  

– Єхх... Хвалько! Як же його навчити поважати всіх? – відповів Дієслово:  

– Мені Сорока на хвості принесла, що є мудрець Кіт Рижик. Він нам допоможе.  

– То чого ти мовчав?! Вирушаємо в дорогу! І Іменника візьми з собою.  

Вони нарешті дійшли, Рижик сказав Іменику:  

– Послухай Речення: Кашка – біла, собача рожа – рожева, буркун – жовтий, а будяк – срібний. Забери Прикметники, що вийде?  

– Кашка -, собача рожа -, буркун, а будяк -. – відповів Іменник – але чому таке не гарне речення? Я ж головний з усіх членів речення!  

– Тому що Іменник не може бути сам, послухай Речення: Хлопці брели між квітами. Забери все окрім Іменника – відповів Кіт:  

– Хлопці.... – похмуро сказав Іменник:  

– Іііі?  

– Більше нічого.....  

– Ось бачиш, а тепер біжи просити в глядачів, Числівника, Прикметника і Дієслова пробачення! Бувайте!  

Іменник прибіг назад на сцену. Він почав гукати Прикметника. Прикметник з'явився, як завжди неочікувано і гарно:  

– Що треба? – запитав сумно Прикметник.  

Іменник похилив голову сказав:  

– Вибач мені! Я не хотів..... Всі члени речення мають бути завжди у всіх Текстах... – він повернувся до Числівника і Дієслова- пробачте мені, я більше так не буду....  

– Добре пробачаємо – відповіли три голоса – але треба щось публіці сказати...  

– Це не ваші проблеми... – відповів Іменник:  

– Не треба так казати! Ходімо всі разом щось скажемо на пояснення нашого зникнення! – красномовно сказав Прикметник:  

– Ні, я хочу сам......  

– Добре.... Ми тебе підтримаємо! – сказав Дієслово.  

Іменник вийшов на сцену, вдихнув повітря і сказав:  

– Вибачте мені! Я не дооцінював своїх друзів..... – він нахилив голову – я не хотів.... їх образити.... Я посварився з Прикметником і він на мене образився.... Я не розумів своєї помилки і поводився ще гірше – Іменник дуже почервонів і зайшов за занавіс.  

Звірі все зрозуміли, тому чекали.... Нарешті почалась вистава. Ви чули її Текст, тому не буду його повторювати.  

Коли закінчилася вистава весела четвірка зайшла за занавіс і весело засміялася. З тих пір всі члени речення поважали своїх співробітників.