Мне жаль Лина Костенко

Мне жаль твои печальные глаза!  

Они не могут вымолвить ни слова.  

Меж нами грозовая тишина.  

Ты обескровлен и зажат. Ты скован.  

Скажи, кто ты? Иль явь моя, иль сны,  

Иль колдовства и наваждения чары.  

Если с тобою мы разделены -  

Зачем мы упивались радугою аркой?  

Не выдам я: "Ты от меня неотделим! "  

А ты, когда-нибудь да и признай:  

"Как две судьбы, что порознь раньше шли,  

Теперь хранят одну из сокровенных тайн? "  

Ліна Костенко  

Не говори печальними очима  

те, що не можуть вимовить слова.  

Так виникає ніжність самочинна.  

Так виникає тиша грозова.  

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,  

чи просто чорна магія чола…  

Яка між нами райдуга стояла!  

Яка між нами прірва пролягла!  

Я не скажу і в пам’яті — коханий.  

І все-таки, згадай мене колись.  

Ішли дві долі різними шляхами.  

На роздоріжжі долі обнялись.