Поезд ждёт

В упор стопорно  

По началу звучит песня Металлики: Hate Train  

Неудобные кресла стоят колом, по два в обеих рядах, с лотерейными везучимы чередованиями – «компанийские места», кресла навстречу друг другу. Адище для ваших не детского размера ножек.  

Каждый неудобный вагон начинается с однобокого парада купэ разной смысловой вхожести: начало открывали технические шкафы, дальше – купе с пластмассовой карточкой на двери: неудобно-застывшие фигурки человека и женщины пялищееся на букву «W» возле них или «Т» или ёмкое и ясное полное слово «Туалет» – последний вариант в форме пластмасо-жестянных карточек или из редких канелярского толстого стекла, грубого, но лёгкого, или это я так его называю, которые чаще всего тырили; потом купе проводника, сразу навпротив него – всегда приоткрытая тумба, ниша с гостинным вагонным самоваром – сердце романтичности железной гусеницы, ряд «шкафов» и вхожих проёмов на этом обычно заканчивается. Через все эти тёмные вагонные ущелья в салон ведёт доволе узкая тропа.  

Странно, что в наших краях не додумались снять свой ПоездВПусан, в нашем случае, это было бы «-ВРовеньки» и тому подобные места.  

Началом же этих купейных полу-тёмных ущелий представляется Тамбур – коридор входа-выхода-прохода с громоздкой подъёмной лестницей, ещё пахнущий едучей угольной сажей. Но уголь поездам теперь только снится.  

В жд-депо густым духом ходит молва о былом величии дней, когда сажа была чернее, а уголь – коксовым.  

Современная жд-молодёжь с узкоколейным мышлением и опрятной деликатностю проводки никогда не знала того времени, о котором так много гудят по ночам товарняками и составами ваговозы и дрезины, локомотивы и вагонетки и даже отдельные старожилые вагоны.  

Отставным, больным и разобраным поездам и ваговозам нет дела до мнения новоприбывших узкомыслящих «Хиндеев».  

А последние тоже, по-своему правы – ибо неведают.  

Но есть те, кто помнят. Многие помнят. Многие жили своей угольной эрой.  

Юрские мечты  

Поезда всего мира пользуются «СИР» – Сетью Информационого Расспространении, во многих отчизнах именуемоего интернациональным названием «Радио-Хвост».  

Каждый раз, рушая, внутренее радио оглашает великий Девиз: Увидеть Юру – и остановиться!  

Имеется ввиду: ЮжноАфриканскаяРеспублик-у,  

«Побачить ПАР – та зупинитись! » – а чого іще треба для повного щастя вагонетки, хіндая, поїзда метро чи тепловоза 60х?  

Звучит песня Роберта Планта: Win my train fare home  

Поїзди кажуть, що:  

– в ПАР існують особливі кар’єри, де серйозний багатопричепний товарняк може їхати по колу і вистачатиме місця для маневрів, а це в 1, 5 відстані поїзду з 12 вагонів;  

– кола кар’єру наскільки рівномірні та витримані, що з останнього вагону можна заглянути в кабіну машиніста і дивитися разом з ним випадкове відео по екрану, іноді вони там щось вмикають.  

– Кажуть, що в ПАР всі потяги працюють на вугіллі і воно з торфу, а тому, кофіцієнт його КД, як від рослинного харчування: від нього сушить і його потрібно набагато більше, але місцеві кочегари-дієтологи за всім стежать. Там вас не пускають на велику швидкість і відстані зовсім короткі, відносно залізничних теренів Євразії.  

Часто, старші локомотиви-потяги ненароком стають слухачами розповідей Хіндеїв, які часто обговорюють чутки про Австралійську Залізничну дорогу – і пускають холодний угарний пар від почутого.  

Такого не побажаєш навіть три-зіставному тепловозу.  

«1000 км щодня, при швидкості в 85 км/год – 300 вагонів, в 4, 5 км. основного рухомого складу»! – Таку задачу, де все в одному зведенні, важко й усвідомити.  

Не те, щоби не можливо, але такі факти мали вигляд зовсім бездушний; бездушний й занадто мертвий підхід до діла, навіть відносно техніки.  

Звучить пісня Оззі Озборна: Crazy Train  

Всяке бувало, особливо в часи радянської залізниці:  

були дуже складні шляхи, були перегрузи на коліях – в кількості тар на поїзд;  

– величезна кількість неспокійних як море людей – людське живе море, яке тебе ворушить й колихає, всю дорогу сіпаючи тебе, як дозріваючий прищ, зливає потоки та кладе сміття прямо на ходу зіставу… були й аварії і зіткнення, і перекидання й особливо панічні зісковзування всього поїзду вагонів назад, з трьома тисячами людей в єдиній кишці по пів кілометровій відстані рухомого з’єднання, і ковзали поки – поки ковзання, не закінчиться – по 20, 40 кілометрів назад.  

Звучить пісня Арії: Горящая Стрела  

Фільмографія и Чай  

Всі потяги любили профільні кінопокази, різного роду фільми про залізницю. Благо, залізничники теж їх любили.  

Потяги як і робітники залізниці вирізняли особливо два види фільмів про потяги: про особливості їх обслуговування, догляд та оснащення і пригодницькі.  

В топі були фільм Захват-2, пару детективів і «електричкове чтиво» – але то було на межі вульгарності тому всерйоз не сприймалося.  

Молоді потяги більше тяжіли до фільмів про Метро, особливо в топі був фільм «Опівнічний Експрес» 2007 р. і мало-кому відомий угорський художній фільм про життя і розваги їхнього метрополітену, 2011 року.  

Часи вугілля минуло. Хоча і не зовсім викорінилося, але його відтепер не зустрінеш аби-де. Буває, може пощастити натрапити на на старі електричкові вагони, де вугіллям засипані більшість ніш підйомних колись спальних сидінь – багажники для сумок, зайців чи факт – вугілля.  

А там, де не так давно, вугільні пічки потягів та окремих старих вагонів замінили на нові, напів-мехінічні – в тамбурах і по коридорам таких поїздів іще й досі до чхання витає запах сухого вугілля та сирої вугільної сажі.  

– вода, нагріта від електрики – стала на смак як мертва, а її кип’яток – насправді лише перегріта вода, проте, все ж, не кип’яток животворящий  

– алюмінієві підстаканники – давно не з алюміні, як і тіпа-мідні підсвічники, якими торгують новоявлені покоління незмінних торгашів на станціях. Все те ж – але не так і зовсім не таке  

– як і гранчаки-чашки, з комплекту – це не стакан, це якийсь ублюдський келих і вам дуже пощастить, якщо він буде вилитий рівно.  

– на третій полці зверху вже давним-давно ніхто не сидить і навіть не спить. А кажуть, що в 70-ті і раніше – 3тя полка була постійно зайнята. Зараз на них стидно поставить щось важце одіяла – декоративні й хілі. Та раніш їм все було пощо.  

– провідники перестали крутити касети, які їм нравляться, а радіо, іще встроєне майже повсюди – не ловить навіть УТВ.  

– що вже говорити: мобільні телефони, потрапляючи в подорож потягом до цих пір ловлять сигнал як на зорі появи самого мобільного зв’язку взагалі – ніяк.  

Поезда и вагоны в своей основе имели схожие вкусы.  

Бывало, смотрит мнимый поезд фильм Трансформеры – и ему не нравится, ну ничего не нравится. Поездо-отторгающе и непрофильно.  

А в те случаи ощущений, когда по корыдорам его железных тел ходят люди – много чего напоминает. Люди, будто живые мысли, носятся по составу, чувствуется как по нему растекаются, останавливаются и колеблятся, двигаются в такт колёсам и хлопанью межвагонных скрепов маленькие частицы жизни.  

А когда машинисты ваговоза взбираются в локомотив и осваивают кабину – представляется, будто они космические Рейджеры, которые собираются в тебе и через их единие действия ты превращаеся в ведомый профессионалами мегаМашину-мех и тебе по силам многое.  

У тебя появляется цель, сила, миссия и ответственность.  

Тогда Поезд превращается в Единий состав: все его составные едины, винты, двери, стёкла, крыша, жилы проводов и кабинеты-купе вагонов, каждый пассажир и их багаж, топливо и водяные резервуары. Ты гудишь – и тебе машут, ты пускаешь пар – и от этого у многих завмирет внутри! Прекрасные моменты.  

Нужно перечитать-посмаковать рассказ В. Пелевина: Жёлтая Стрела  

2024-04-10